Канада – це країна з розвиненою ринковою економікою. За минуле десятиліття, після періоду деякого спаду, економіка Канади зростає швидкими темпами, їй властивий низький рівень безробіття й великі суми коштів дохідної частини федерального бюджету. Так, у 2006 році рівень безробіття в країні був найнижчим за останні 30 років та складав 6,3% працездатного населення. При цьому рівні безробіття серед провінцій коливаються: від найнижчого в провінції Альберті - 3,6% до найвищого в Ньюфаундленді і Лабрадорі - 14,6%.
У Канаді найвищий у світі життєвий рівень населення, бездефіцитний в останні роки державний бюджет і, разом із тим, найбільший серед розвинених країн Заходу зовнішній борг (40% валового внутрішнього продукту). При цьому, з середини 1990-х років уряд країни демонструє позитивний баланс федерального бюджету й послідовно сплачує державну заборгованість. Канада дає приклад непростого, але успішного вирішення проблем міжбюджетних відносин (фіскального федералізму) в країні, що більше нагадує конфедерацію, ніж федерацію.
Канада - децентралізована держава, в якій, незважаючи на сильний вплив федеральних органів влади, провінції мають велике значення в ключових сферах національної економіки й соціального розвитку. Так, провінції мають чимало повноважень у таких сферах, як освіта, охорона здоров’я, соціальні програми по страхуванню. Децентралізація допомагає адаптувати соціальну політику до місцевих нестатків, у той же час забезпечуючи урядам провінцій доходи, достатні для підтримки єдиних стандартів суспільних послуг при рівних рівнях оподатковування.
Фіскальний федералізм у КанадіЗгідно з Конституцією 1867 року (British North America Act), з поправками у формі Конституційного акту (1982 рік) Канада – федеративна держава з елементами конфедерації, що обумовлює складну систему фіскального федералізму. Фіскальний федералізм – система міжбюджетних відносин щодо розподілу податків і видатків, що регламентуються на основі розмежування повноважень за схемами: центр-провінції, провінції-муніципалітети та угоди між ними. Міжбюджетні відносини – джерело серйозних суперечностей, в основі яких знаходиться нерівність фінансових можливостей провінцій, а також суперництво між федеральним центром і провінціями за джерела доходів.
Фіскальний федералізм у Канаді – це складний, періодично змінюваний комплекс міжбюджетних відносин на основі компромісного розподілу повноважень між федеральним центром і провінціями, що включає:
а) закріплені податки за певними ланками бюджетної системи;
б) федерально-провінційні податкові угоди у формі дольової участі в доходах від окремих податків („податкові пункти”);
в) систему федеральних трансфертів провінціям та спільне фінансування загальнодержавних програм.
Механізм фіскального федералізму в Канаді долає певні проблеми, що виникли за таких умов:
- при відсутності рівноваги видатків і доходів, відповідальність за збір і витрачання яких покладена на різні рівні влади, виникає вертикальний фінансовий дисбаланс; · відмінності у фінансових можливостях різних провінцій викликають горизонтальний фінансовий дисбаланс;
- у результаті дії юрисдикцій різного рівня на одній і тій же базі оподаткування ускладнюється адміністрування та зростає тягар податків;
- розбіжності інтересів центру й провінцій, а також провінцій між собою обумовлюють різницю поглядів на напрям фінансової політики. Для прикладу, лише за період 1941 – 1990 років між федеральним урядом і провінціями було укладено 9 угод, умови яких постійно змінювалися в силу фінансової автономії провінцій та асиметричності канадського федерального устрою.
Система оподаткування Канади
У цілому сучасна податкова система Канади досить типова для держав з розвиненою сучаною економікою.
Всесвітній банк спільно з аудиторською компанією PriceWaterhouseCoopers щорічно проводять аналіз податкових систем економік різних країн, в якому оцінюється податкове навантаження і простота податкового адміністрування.
У 2011 році Канада в загальному рейтингу за простотою сплати податків та податкового навантаження, який складався з 183-х країн, обіймала почесне п’яте місце.
У світовому рейтингу конкурентоспроможності World Competitiveness Yearbook 2011, участь у якому взяли 59 країн світу, Канада розмістилася на 7-му місці, Німеччина – на 10-му, Ізраїль – на 17-му, Китай – на 19-му, Японія – на 26-му, Індія – на 32-му, Бразилія – на 44-м місці, Росія – на 49-му, Україна посіла 57-е місце.
Підрахунок балів проводився за головними критеріями – стан економіки, ефективність уряду, ефективність бізнесу і стан інфраструктури, які, у свою чергу, підрозділяються більш ніж на 300 конкретніших показників.
Основними актами у сфері податкового законодавства Канади служать: „Закон про податок на дохід” (регулюючий стягування прибуткового податку і податку на прибуток корпорацій), „Закон про акцизний збір”, і „Закон про страхування по безробіттю” (регулюючий систему соціального забезпечення).
Система оподаткування Канади в сучасних умовах представлена трьома рівнями: федеральним (48% державних доходів), провінційним (42%) та місцевим (10%).
Оригінальною рисою канадської податкової системи є те, що держава вимагає сплати податків з будь-яких доходів, у тому числі й нелегального походження, одержаних, наприклад, від торгівлі наркотиками чи проституції. Тому слідчі органи, крім самого факту злочинної діяльності, в усіх випадках з’ясовують й розмір одержаного доходу.На рівні провінцій існують свої особливості боротьби з ухиленням від сплати податків, що зокрема відноситься до франкомовного Квебеку.
Податкове навантаження на платників податків у Канаді розцінюється як високе.
Так, 26 квітня 2012 року канадська неурядова аналітична організація Fraser Institute опублікувала чергове видання свого щорічного Індексу споживчих цін Канади, який, за оцінками самого Інституту, є „найповнішою й найпростішою у своєму розумінні індикаторною оцінкою податкових зобов’язань, покладених на середню канадську родину”.
Як випливає з опублікованих даних, податки, встановлювані федеральними й місцевими властями, є найзначнішою й найбільш швидкозростаючою витратною статтею сімейного бюджету канадців протягом останніх 50 років.
На думку експертів організація Fraser Institute, сумарний річний дохід середньої канадської родини трохи перевищує 74 тис. дол., з яких близько 31 тис. дол., або 41,5%, витрачаються на оплату податкових зобов’язань усіх її членів.
Для порівняння, експерти наводять дані 1961 року, коли дохід середньої канадської родини був лише 5 тис. дол., але податкові зобов’язання всіх членів родини не перевищували 1,7 тис. дол., що становило 33,5% від річних доходів родини. Автори звіту особливо визначають, що середня канадська родина наразі витрачає на оплату своїх податків більше, ніж усі її річні витрати на забезпечення житлом, одягом і харчуванням, які в сумарному вирахуванні не перевищують 33,6%.
Аналіз сукупних статей витрат канадців за останні 50 років дав змогу авторам звіту виступити з твердженням, що за зазначений період розмір податкових зобов’язань усіх членів середньої канадської родини збільшився на 1738%, тоді як витрати на житло піднялися на 1185%, на харчування — на 518%, на одяг — на 500%.
І. Федеральні податки
Основну частину надходжень до бюджету складають надходження з прибуткового податку, причому частка його постійно збільшується, та непрямі податки.
Ставки оподаткування наступнимі:
- якщо дохід до 29590 тис. дол. - 17%;
- якщо дохід від 29590 тис. дол. до 59180 тис. дол. - 26%;
- якщо дохід більше 59180 - 29%.
Значними є й надходження до федерального бюджету від податку на дохід корпорацій, податку на товари та послуги, податку на приріст ринкової вартості активів, податку на доходи фізичних осіб, податку з продажу.
Податок на дохід корпорацій справляється з чистого доходу (прибутку) за пропорційними диференційованими по провінціях ставками в межах від 14% до 17%. При цьому Квебек застосовує трьохступеневу структуру ставок: 3% – на малий бізнес; 5,5% – на підприємства в галузях виробництва, переробки, будівництва, видобутку природних ресурсів; 13% – на доходи інших корпорацій.База даного податку складається з валового доходу фірми з усіх джерел за мінусом витрат, понесених в процесі одержання доходу (заробітна плата; вартість використовуваних у виробництві матеріалів, енергії і т. д.; процентів на позичений капітал; вартість основних фондів за мінусом амортизації). Ставки податку на доходи корпорацій диференційовані в залежності від статусу і категорії платника. Загальна ставка – 28% чистого доходу (прибутку); ставка для виробничих підприємств – 24%; для дрібних корпорацій, які знаходяться у власності канадців, – 12%. Ставки податку залежать від типу підприємства і коливаються в межах від 0,3 до 0,5% вартості капіталу. Великі корпорації сплачують додатковий податок у розмірі 0,175% від вартості капіталу, що складається з простих акцій, запасів, позик, облігацій, векселів, закладних. Цей податок сплачується щомісячно. Канадський уряд використовує режим оподаткування доходу корпорацій як засіб фіскальної політики стимулювання інвестицій, зайнятості, розвитку регіонів за допомогою таких заходів: інвестиційного податкового кредиту; податкового кредиту на витрати науково-дослідного характеру; прискореного списання амортизації; пільг на виснаження надр; податкових пільг для корпорацій, які створюють робочі місця в фармацевтичній, комп’ютерній, телекомунікаційній, аерокосмічній галузях промисловості.
За рівнем оподаткування корпорацій Канада посідає середнє положення серед провідних індустріальних країн Великої сімки.
Так, сумарна федерально-провінційна ставка податку на доходи корпорацій складає в Канаді близько 42%, при 39 – 40% у США, близько 30% у Франції й Великій Британії, понад 50% в Японії, Німеччині та Італії.
Питома вага надходжень від податку на прибуток корпорацій складає приблизно 10% у загальних доходах федерального бюджету і 4% у дохідній частини бюджетів провінцій. Підприємства малого бізнесу оподатковуються за зниженими ставками (до малого бізнесу в Канаді відносять підприємства з чисельністю до 100 чоловік і з доходами до 200 тис. дол. на рік). Причому федеральні ставки єдині для всієї країни, а провінційні – усереднені, оскільки вони можуть відрізнятися в залежності від рішення законодавчих зборів провінцій. Для визначених певних галузей обробної промисловості встановлено податкову пільгу у вигляді зниженої ставки федерального податку: 23% замість 28%.
З 1 липня 1993 року знижено ставку для корпорацій, що створюють робочі місця у фармацевтичній, комп’ютерній, телекомунікаційній і аерокосмічній галузях.
Податок на товари і послуги (GST) – 7%-ий канадський аналог податку на додану вартість, запроваджений у 1991 р. Поширюється на всі товари і послуги, за винятком неоподатковуваних (нульова ставка) та звільнених від податку. До першої групи, що має право на податковий кредит, відносяться основні продукти харчування, ліки та приладдя для хворих, товари на експорт. Звільняються від податку послуги освітнього і медичного характеру, юридичні, страхові та фінансові послуги, рента за житло, продаж товарів second-hand.
У вартості товарів, які купують громадяни, 15% складає податок на товари та послуги, 7% з яких спрямовуються до федерального, а 8% - до провінційного бюджету.
Саме по собі введення цього податку означало істотне поліпшення податкової системи Канади, однак воно призвело й до додаткових складностей. Справа в тому, що цей податок стягується одночасно з провінційними податками з роздрібних продажів. Два податки існують у сфері роздрібної торгівлі паралельно, приносячи масу незручностей продавцям, змушеним калькулювати два податки з різними базами й пристосовувати до них систему бухгалтерського обліку. З іншого боку, це є стимулом до уніфікації системи провінційних податків і її гармонізації з федеральним податком.
При покупці тих товарів і послуг, на які податок GST установлений, його платять усі без винятку споживачі. Однак, якщо Ви прибули у Канаду на строк до трьох місяців і після візиту в цю країну повертаєтеся на постійне місце проживання, то за певних умов є можливість отримати назад кошти, витрачені на сплату податку на товари і послуги. Це робиться відповідно до програми повернення податків (Tax Refund Program).
Податок на приріст ринкової вартості активівДо числа прямих податків, що сплачуються як особистий прибутковий чи корпораційний, відноситься податок на приріст капітальних активів (capital gains tax), який має велике значення в системі прибуткового податку з населенням. Цим податком оподатковується дохід, отриманий від різних операцій з майном – продажу або обміну земельних ділянок, будівель, цінних паперів та інше. Крім того, після скасування у 1972 р. федерального податку на спадщину і дарування, податок на приріст капітальних активів сплачується при переході майна від одного власника до іншого. До оподатковуваного доходу включається три чверті суми, що становить різницю між ринковою ціною і ціною придбання. Якщо раніше тільки половина цього доходу підпадала під оподатковування, причому реальна ставка сукупного федерально-провінційного податку дорівнювала 26%, то в даний час оподатковувана частка розширилася до 75%, а реальна ставка податку на приріст ринкової вартості зросла до 30%. Податок на доходи фізичних осіб поступає в провінційні бюджети, але справляється на базі однойменного федерального податку у вигляді певного відсотка від нього – в межах від 62% (Ньюфаундленд) до 43% (Північно-Західні території) – в залежності від рівня економічного розвитку певних регіонів. За спільною базою оподаткування податок на індивідуальний дохід має комбінований федерально-провінційний характер. Зокрема, провінція Квебек має схожий з федеральним податок даного виду, але він справляється за окремою п’ятиступеневою прогресивною шкалою оподаткування.
Федеральний податок на доходи фізичних осіб передбачає оподаткування доходу платника як сукупності всіх його матеріальних вигод, джерелом яких є трудова й підприємницька діяльність, власність на майно та інші надходження в грошовій та натуральній формі (у т. ч. пенсії, соціальні допомоги, доходи з капіталу, доходи від фермерства і риболовства та ін).
За рівнем оподаткування фізичних осіб Канада посідає серед країн групи Великої сімки одне з перших місць.Питома вага цього податку в бюджеті країни становить 38%, тоді як, наприклад, у Швейцарії – від 10% і до 53% – у Італії. Для порівняння, у 28-ми найрозвиненіших країнах світу середня ставка становить 36,25%.
При цьому ставки прибуткового податку з фізичних осіб у провінціях неоднакові, зокрема, Ньюфаундленд знижує ставку для компаній, що створюють більше 10-ти робітників-місць з повною зайнятістю й інвестиціями не менш 500 тис. дол.
Податкові ставки на доходи фізичних осіб відіграють фіскальну функцію. Справедливість в оподаткуванні тут оцінюється зовсім не за тим, хто скільки сплачує податків. Державу цікавить більше те, скільки коштів залишається у платника після їхньої сплати. Основним показником, який впливає на встановлення податкових ставок, є співвідношення доходів між найбагатшими і найбіднішими прошарками суспільства. Такий підхід є не лише виправданим з позиції соціальної справедливості. Він є непоганим стимулом для ефективного функціонування економіки. Вилучаючи у найбільш забезпечених верств надлишки доходів через прогресивне оподаткування, держава все одно залишає їм достатньо коштів для споживання.
У Канаді громадяни з невисокими зарплатами звільняються від прибуткового податку. Частина ж доходів, яка забирається у багатих, перерозподіляється на користь бідних верств і стимулює загальний попит на товари і послуги.
При цьому у країні не оподатковуються доходи громадян розміром до 10 тис. 382 дол. А ось ті, хто отримав понад 128 тис., зобов’язані сплатити 29% свого заробітку до державної казни.
Індивідуальні доходи громадян, які підлягають оподаткуванню цим податком, обчислюються як різниця між загальним доходом сім’ї і видатками на утримання непрацюючих членів сім’ї, страхові виплати, у тому числі до пенсійного фонду та фонду по безробіттю, на навчання та стажування, оплату консультацій податкового інспектора тощо. У розрахунку на сім’ю податок з індивідуальних доходів складає при доході:
- до 29 тис. 590 дол. — 17%;
- від 29 тис. 590 дол. до 59 тис. 180 дол. — 50 тис. 30 дол. фіксованого податку і 26% від суми доходу, що перевищує 29 тис. 590 дол.;
- понад 59 тис. 180 дол. — 12 тис. 724 дол. фіксованого податку і 29% від суми доходу, що перевищує 59 тис. 180 дол.
Податок з продажу
Податок з продажів має більш зручний механізм збору доходів, чим прибутковий податок.Діючий податок з продажів має дві характерні риси: · поширюється тільки на споживання, звільняючи від податків сам виробничий процес, тим самим не загрожуючи внутрішньому виробництву; · спирається на більш широку базу. До 2000 року федеральний уряд покладався на єдину ставку федерального податку з продажів – 13,5%. Цим податком оподатковувалися виробничі ресурси. Зазначена ставка поширювалася на виробників, її ефективне значення істотно змінювалося, залежачи від системи розподілу. Податок обкладав вітчизняне виробництво більше, ніж імпортні товари приблизно на одну третину. Половина доходів від цього податку цілком йшла від оподатковування споживаних у виробництві ресурсів, збільшуючи вартість інвестицій у середньому на 4%. У відкритій економіці, яка є характерною для Канади, ці фактори стали основними перешкодами до зростання економічних показників. Зіткнувшись з недоліками федерального податку з продажів, федеральний уряд у 1987 році вирішив основні зусилля направити на реформу місцевого податку з продажів. Цей крок уряду підштовхнув до пропозиції розвивати податок з продажів відповідно до європейської моделі податку на додану вартість. Федеральний податок з продажів є в деякій мірі аналогом європейського податку на додану вартість. Від нього звільнено продукти харчування, дитячий одяг, ліки, книги, паливо, послуги в галузі медицини та освіти. Продажі в процесі виробництва обкладаються федеральним податком зазвичай за ставкою 12% – 13,5%. Більш високі ставки встановлюються на предмети розкоші, автомобілі, спиртні й тютюнові вироби. Знижені ставки застосовуються для будівельних матеріалів, послуг зв’язку. Інші послуги федеральним податком не обкладаються. Податок вносить фірма-виробник, він включається в ціну товару.
За винятком провінції Альберта й двох територій, усі провінції стягують й місцеві податки з продажів.З 1 вересня 1996 р. у регіонах Канади діють наступні ставки податків з роздрібних продажів: Ньюфаундленд - 12%; Нова Шотландія – 11%; О. Принца Едуарда – 10%; Нью-Брансвік – 11%; Квебек - 6,5% (у Квебеку стягується об’єднаний податок: провінційний і федеральний); Онтаріо – 8% (для алкогольних напоїв, які продаються у спеціалізованих магазинах, ставка збільшена до 12%); Манітоба – 7%; Саскачеван – 9%; Британська Колумбія – 7%. АкцизиАкцизи мають форму податків з одиниці продукції або її вартості. Основні підакцизні товари: тютюнові вироби; годинники та коштовності; вино; авіаперевезення; бензин та інші нафтопродукти. Наприклад, акциз на вино вище 7% міцності – 0,4472 дол. на 1 л; на сигари й коштовності – 40% вартості; на сірники, ігри та іграшки, авіаперевезення – 10% вартості цих товарів і послуг. У Канаді 53% від роздрібної ціни палива разом з акцизом становить податок на пальне. Цей податок передбачає стягнення 8,5 центи за 1 літр бензину, 4 центи — за 1 літр дизельного пального та 9,5 центи — за 1 літр авіаційного бензину. У залежності від темпів інфляції вказані ставки щорічно переглядаються. Акцизне митовідрізняється від акцизів тим, що відносяться тільки до лікеро-горілчаної та тютюнової продукції канадського виробництва і, крім того, сплачується не в момент продажу товару споживачу, а на різних стадіях виробництва (з метою нагляду за виробничим процесом та якістю продукції). Наприклад, акцизне мито на пиво справляється ще на стадії бродіння, за 6 місяців до споживання. Тютюнові вироби поступають у реалізацію тільки після того, як виробник викупить акцизні марки. Цигарки, сигари і тютюн підлягають подвійному оподаткуванню акцизами й акцизним митом. В Канаді установлено на низькоградусне пиво податкову ставку в два рази нижчу, ніж на високоградусне, а на оброблений і необроблений тютюн різниця досягає майже 20 разів.
Під назвою прибуткові податки в канадській податковій системі фігурують й цільові внески на фінансування соціальних програм (пенсійного фонду та фонду зайнятості).
У Канаді існує розподіл фінансової відповідальності між суб’ктами соціального страхування: страхові платежі розподіляються між роботодавцями, працівниками, державою (державним бюджетом) та місцевими органами влади (місцевими бюджетами).
Стосовно окремих видів страхування зберігається участь підприємств і самих працівників. Так, частка відрахувань для роботодавців і працівників на страхування від безробіття у Канаді чітко встановлено – 4,13% та 2,9%.
При відрахуванні коштів до фонду зайнятості роботодавці щомісяця платять 4,06 дол. з кожних 100 дол. фонду заробітної плати. У працівників віднімаються суми з розрахунку 2,90 дол. на кожні 100 дол. заробітку.
Внески в державний пенсійний фонд відраховуються за ставкою 5,6% від суми заробітку (до 2003 року ставку поступово піднято до 9,9%). Від сплати пенсійних внесків звільнено працівників, які отримують менше 3,5 тис. дол. на рік. Разом з тим такі внески не стягуються й з сум, що перевищують певний максимум. У 1997 році він був встановлений на рівні 39 тис. дол. на рік. Не працюючі за наймом (фермери, адвокати, лікарі, письменники, художники і т. п.) вносять 4,4% заробітку, але не більше 11 тис.48 дол. Обов’язкові внески до державного фонду страхування, зайнятості і державного пенсійного фонду відраховуються у формі відрахування з заробітної плати.
ІІ. Провінційні податки
У систему провінційних податків на споживання входять: провінційний податок на доходи корпорацій, податок з роздрібних продаж, а також податки на продукти харчування, спиртні напої, цигарки, тютюн, бензин, дизельне паливо, телефон, готельні послуги, подарунки, рентні платежі та різні реєстраційні і ліцензійні збори. Провінційний податок з продажу (provincial sales tax - скорочено PST) відповідний федеральному GST. Він стягуються за різними ставками у всіх провінціях, крім Альберти. Ставки PST коливаються від 6% в Британській Колумбії до 12% у Ньюфаундленді. Так само як GST, податок з продажу (PST) вказується на товарних чеках окремим рядком і сплачується споживачами товарів і послуг як надбавка до ціни. У якості міри заохочення іноземного туризму влади провінцій Квебек і Манітоба приєдналися до федеральної програми повернення іноземним громадянам сум, сплачених у вигляді податків PST при купівлі товарів і послуг у Канаді. Податок на продукти харчування діє в 7-ми провінціях за ставками від 7% до 12% від роздрібної ціни. Диференційовані по провінціях ставки податків на цигарки, тютюн, бензин і дизельне паливо установлені в центах з одиниці продукції: штук, грамів, літрів. Наприклад, у провінції Онтаріо податок на бензин складає 14,3 цента з літра. Податок на телефон: 6% – 12% від ціни на користування. Податок на готельні послуги: 5% – 12% від вартості послуг. У всіх провінціях запроваджено податки на страхові внески зі страхування життя, а також на випадок хвороби, пожежі, нещасного випадку. Ставки податку: 1% – 4% від страхової суми, платник – страхувальник. У провінціях Альберта і Британська Колумбія програми охорони здоров’я фінансуються за рахунок цільових внесків у фіксованому річному розмірі: для окремої людини – 348 дол.; сім’ї з двох людей – 624 дол.; із трьох і більше – 696 дол. У решті провінцій охорона здоров’я фінансується за рахунок цільових прибуткових податків, ставки залежать від рівня доходу (1% – 2%). У різних провінціях існують численні й різноманітні інші податки: на цінні папери, нерухоме і комунальне майно та ін. Наприклад, у провінції Онтаріо є так званий податок на концентрацію промислових приміщень, що стягується в розмірі 10,75 дол. на квадратний метр промислової площі та місць паркування автотранспорту. Крім, власне, податків, у провінційні бюджети поступають обов’язкові ресурсні платежі: збори, одержані від гірничорудних підприємств, лісорозробок, видобутку нафти і газу; податок на землю та оціночну вартість корисних копалин; орендна плата за землю та за право розробки надр. У провінціях, багатих природними ресурсами (Альберта), доля доходів даної групи досягає 25%. ІІІ. Місцеві податки До місцевих (муніципальних) доходів у Канаді відносяться: податок на майно, податки на підприємства, інші податки і збори. При цьому головною проблемою адміністрування податку на майно є оцінка майна на основі ринкової (реальної, фактичної) вартості. Оскільки остання коливається, то періодична переоцінка здійснюється в більшості провінцій кожні 3 – 5 років, у Квебеку – щорічно. Муніципалітети застосовують різноманітні податки на підприємства, базою яких служать оціночна або орендна вартість підприємства, площа торгових або складських приміщень. Податок на нерухому власність (realestate tax) є найбільшим місцевим податком. Цей податок є основним джерелом бюджетних доходів на рівні провінцій. Він складає понад 50% їхніх доходів. Наприклад, у провінції Онтаріо щорічно стягується близько 15 млрд. дол., з них – майже 9 млрд. дол. сплачуються фізичними особами – власниками житла, а 6 млрд. дол. –організаціями. Він сплачується власниками нерухомості як встановлений конкретним муніципалітетом відсоток від її вартості. Зазвичай при цьому за основу беруть вартість землі, на якій ведеться забудова. Оцінка оподатковуваної власності входить у функцію провінційної влади для формування єдиного підходу в провінції. Ринкова оцінка проводиться громадською організацією-муніципальної корпорацією з оцінки майна (МРАС). Достовірність її висновків перевіряється відділом з розгляду правильності оцінки, який і розглядає відповідні скарги платників податків. При оцінці враховуються три чинники: витрати на створення такої вартості; дохід, який вона реально приносить власнику; урахування ринкової вартості на момент оцінки. Податок з нерухомості стягується зазвичай у розмірі 0,5% – 1,0% від вартості власності. Ставка різко підвищується, якщо нерухомість використовується для певних видів діяльності. Наприклад, податок з перукарні встановлюється в розмірі 30% вартості будівлі, податок з адвокатських контор і лікарських кабінетів – 50%. А якщо будівля використовується для виробництва алкогольної продукції, податок на нерухомість становить 140%. Слід зазначити, що податком обкладаються земля і будівлі, при цьому обладнання податком не обкладається. Порядок обчислення податку на майно передбачає різні відрахування, наприклад, допускається перерахування до 40% належних до сплати сум не до бюджету, а на благодійні цілі. Від даного податку звільнено власність, що належить державі, церкві, школам, благодійним організаціям, але, крім загальних дотацій та субвенцій, муніципалітетам виділяються суми, що дорівнюють тому податку, який вони не сплачують. До інших муніципальних податків і зборів відносяться цільові зборина протипожежний захист, збирання сміття, благоустрій території (освітлення, тротуари і т. д.), збори за користування місцями відпочинкутощо. Даними зборами оподатковується нерухомість (магазини, будинки), оскільки власники одержують вигоди від заходів по благоустрою. Питома вага зборів досягає 15% дохідної частини бюджетів муніципалітетів. Сума збору фіксована або залежить від величини відповідних будівель.
Податкові пільги
Канада відома наданням податкових пільг окремим категоріям платників податків. Так, зокрема, податкові пільги в країні надаються фермерам, рибалкам, лісничим, інвалідам, а також здійснюється державна підтримка благодійництва.
Практично кожна сім’я чи громадянин в Канаді може отримати податковий кредит, який спрямовується на утримання дружини або чоловіка, дітей до 18 років, інвалідів, сплату страхування виробництва, майна, нерухомості, автомобілів, від дорожніх пригод тощо. Ці кошти можуть бути використані на покриття виплат до пенсійного фонду та на медичне страхування, витрат на навчання, на благодійність, на підтримку політичних партій, витрат, пов’язаних з переїздом громадянина на нове місце проживання.
Податковими пільгами стимулюються проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, розвідки корисних копалин, освоєння нових родовищ.
Основні податкові пільги для корпорацій включають:
- інвестиційний податковий кредит;
- прискорені норми амортизації;
- пільгові умови оподатковування вартості активів;
- знижки на виснаження надр і ін.
У свій час збільшення дефіциту федерального бюджету призвело до більш раціонального використання податкових пільг, що, насамперед, виразилося в звуженні сфер їхнього застосування й у зменшенні розмірів. Згодом було скасовано інвестиційний податковий кредит і знижку на коректування товарно-матеріальних запасів.
На сьогодня знижено норми амортизації для пасивної частини основного капіталу в гірничодобувній промисловості для бурового устаткування, робочих частин машин, рекламного устаткування.
У цілому система пільг досить складна.
Зокрема, для стимулювання розвитку сільського господарства й рибальства існують три спеціальні пільги для оподаткування компаній цих галузей.
Ціль однієї з них – залучити дітей фермерів до роботи в сільському господарстві. Так, після смерті батьків ферма, частка в сімейній фермерській чи корпорації сімейного фермерського партнерства, переходить до дітей без необхідності довічної сплати податку на приріст ринкової вартості активів. Його оплата відкладається до того моменту, коли діти будуть володіти якою-небудь іншою власністю, крім даної сімейної.
Інша пільга складається в праві усереднювати дохід за п’ятилітній період з метою захисту фермерів і рибалок від різких коливань доходів, властивих даним галузям.
Третя пільга пов’язана з методом числення доходу для фермерів і рибалок; вона надає можливість фермерам регулювати розподіл доходів по роках, зменшувати-збільшувати суму, що залишилася в їхньому розпорядженні після сплати податку.
Слід зазначити, що з метою зменшення податкового навантаження на платників податків як юридичних, так і фізичних осіб, у проведенні економічної політики на сьогодні Канада орієнтується на скорочення видаткової частини бюджету.
Організаційна структура податкової служби Канади (CRA)
Міністерство фінансів Канади розробляє проекти податкових законів і несе відповідальність за здійснення фіскальної політики. Функції адміністрування податків покладено на Агентство доходів Канади (CRA), в основі діяльності якого – принцип обслуговування платників органами податкової служби. 45 тис. співробітників у 43 територіальних підрозділах Агентства доходів Канади контролюють своєчасність і повноту сплати федеральних і провінційних податків по всій країні.
29 квітня 1999 року Парламентом Канади прийнято Закон „Про Агентство митниці та доходів Канади”, відповідно до якого було засновано Канадське Агентство митниці та доходів (на сьогодні – Агентство доходів Канади). Зміна статусу з департаменту на агентство, що відбулася 1 листопада 1999 року, сприяла побудові відомства з сучасною організацією як клієнтської служби, яка дотримується принципу лідерства та інновацій.
12 грудня 2003 року Урядом Канади було оголошено про створення Канадського агентства прикордонних служб (CBSA), відповідального у тому числі й за митні операції Канади. Більш детальну інформацію щодо митниці та Канадського агентства прикордонних служб розміщено на сайті: www.cbsa-asfc.gc.ca.
Два роки потому, 12 грудня 2005 року, в дію вступив Закон, відповідно до якого назва Агентства митниці та доходів Канади змінилась на Агентство доходів Канади (CRA). На сьогодні до компетенції Агентства доходів Канади належить адміністрування податкових програм, а також надання економічних та соціальних пільг. Агентство також займається адмініструванням певних місцевих та територіальних податкових програм. До того ж, Агентство доходів Канади має повноваження вступати в партнерські відносини з провінціями, територіями та іншими урядовими органами з метою адміністрування негармонізованих податків та надання інших послуг за їхнім проханням та на компенсаційній основі.
Агентство доходів Канади стимулює дотримання податкового законодавства Канади та відіграє важливу роль у забезпеченні економічного та соціального благополуччя канадців. На сьогодні Агентство доходів Канади дотримується принципу тісної співпраці з зацікавленими сторонами, забезпечуючи відмінний рівень обслуговування клієнтів та добровільне виконання законодавства.
Немає коментарів:
Дописати коментар