Система оподаткування Канади

Канада – це країна з розвиненою ринковою економікою. За минуле десятиліття, після періоду деякого спаду, економіка Канади зростає швидкими темпами, їй властивий низький рівень безробіття й великі суми коштів дохідної частини федерального бюджету. Так, у 2006 році рівень безробіття в країні був найнижчим за останні 30 років та складав 6,3% працездатного населення. При цьому рівні безробіття серед провінцій коливаються: від найнижчого в провінції Альберті - 3,6% до найвищого в Ньюфаундленді і Лабрадорі - 14,6%.

У Канаді найвищий у світі життєвий рівень населення, бездефіцитний в останні роки державний бюджет і, разом із тим, найбільший серед розвинених країн Заходу зовнішній борг (40% валового внутрішнього продукту). При цьому, з середини 1990-х років уряд країни демонструє позитивний баланс федерального бюджету й послідовно сплачує державну заборгованість. Канада дає приклад непростого, але успішного вирішення проблем міжбюджетних відносин (фіскального федералізму) в країні, що більше нагадує конфедерацію, ніж федерацію.

Канада - децентралізована держава, в якій, незважаючи на сильний вплив федеральних органів влади, провінції мають велике значення в ключових сферах національної економіки й соціального розвитку. Так, провінції мають чимало повноважень у таких сферах, як освіта, охорона здоров’я, соціальні програми по страхуванню. Децентралізація допомагає адаптувати соціальну політику до місцевих нестатків, у той же час забезпечуючи урядам провінцій доходи, достатні для підтримки єдиних стандартів суспільних послуг при рівних рівнях оподатковування.

Фіскальний федералізм у КанадіЗгідно з Конституцією 1867 року (British North America Act), з поправками у формі Конституційного акту (1982 рік) Канада – федеративна держава з елементами конфедерації, що обумовлює складну систему фіскального федералізму. Фіскальний федералізм – система міжбюджетних відносин щодо розподілу податків і видатків, що регламентуються на основі розмежування повноважень за схемами: центр-провінції, провінції-муніципалітети та угоди між ними. Міжбюджетні відносини – джерело серйозних суперечностей, в основі яких знаходиться нерівність фінансових можливостей провінцій, а також суперництво між федеральним центром і провінціями за джерела доходів. 

Фіскальний федералізм у Канаді – це складний, періодично змінюваний комплекс міжбюджетних відносин на основі компромісного розподілу повноважень між федеральним центром і провінціями, що включає: 

а) закріплені податки за певними ланками бюджетної системи; 

б) федерально-провінційні податкові угоди у формі дольової участі в доходах від окремих податків („податкові пункти”); 

в) систему федеральних трансфертів провінціям та спільне фінансування загальнодержавних програм. 

Механізм фіскального федералізму в Канаді долає певні проблеми, що виникли за таких умов: 

• при відсутності рівноваги видатків і доходів, відповідальність за збір і витрачання яких покладена на різні рівні влади, виникає вертикальний фінансовий дисбаланс; · відмінності у фінансових можливостях різних провінцій викликають горизонтальний фінансовий дисбаланс; 
• у результаті дії юрисдикцій різного рівня на одній і тій же базі оподаткування ускладнюється адміністрування та зростає тягар податків; 
• розбіжності інтересів центру й провінцій, а також провінцій між собою обумовлюють різницю поглядів на напрям фінансової політики. Для прикладу, лише за період 1941 – 1990 років між федеральним урядом і провінціями було укладено 9 угод, умови яких постійно змінювалися в силу фінансової автономії провінцій та асиметричності канадського федерального устрою. 

Таким чином, уряд намагався перекласти політичну відповідальність за підвищення податків на провінції, наголошуючи, що фінансова автономія стосовно повноважень з оподаткування не підриває, а зміцнює федерацію. У найбільшій мірі цією можливістю скористався франкомовний Квебек. На сьогодні угоди про розподіл податків з кожною з провінцій укладаються окремо й на особливих умовах.

Система оподаткування Канади

У цілому сучасна податкова система Канади досить типова для держав з розвиненою сучаною економікою.

Всесвітній банк спільно з аудиторською компанією PriceWaterhouseCoopers щорічно проводять аналіз податкових систем економік різних країн, в якому оцінюється податкове навантаження  і простота податкового адміністрування.

У 2011 році Канада в загальному рейтингу за простотою сплати податків та податкового навантаження, який складався з 183-х країн, обіймала почесне п’яте місце.

У світовому рейтингу конкурентоспроможності World Competitiveness Yearbook 2011, участь у якому взяли 59 країн світу, Канада розмістилася на 7-му місці, Німеччина – на 10-му, Ізраїль – на 17-му, Китай – на 19-му, Японія – на 26-му, Індія – на 32-му, Бразилія – на 44-м місці, Росія – на        49-му, Україна посіла 57-е місце.

Підрахунок балів проводився за головними критеріями – стан економіки, ефективність уряду, ефективність бізнесу і стан інфраструктури, які, у свою чергу, підрозділяються більш ніж на 300 конкретніших показників.

Основними актами у сфері податкового законодавства Канади служать: „Закон про податок на дохід” (регулюючий стягування прибуткового податку і податку на прибуток корпорацій), „Закон про акцизний збір”, і „Закон про страхування по безробіттю” (регулюючий систему соціального забезпечення).

Система оподаткування Канади в сучасних умовах представлена трьома рівнями: федеральним (48% державних доходів), провінційним (42%) та місцевим (10%).

Оригінальною рисою канадської податкової системи є те, що держава вимагає сплати податків з будь-яких доходів, у тому числі й нелегального походження, одержаних, наприклад, від торгівлі наркотиками чи проституції. Тому слідчі органи, крім самого факту злочинної діяльності, в усіх випадках з’ясовують й розмір одержаного доходу.На рівні провінцій існують свої особливості боротьби з ухиленням від сплати податків, що зокрема відноситься до франкомовного Квебеку.

Податкове навантаження на платників податків у Канаді розцінюється як високе.

Так, 26 квітня 2012 року канадська неурядова аналітична організація Fraser Institute опублікувала чергове видання свого щорічного Індексу споживчих цін Канади, який, за оцінками самого Інституту, є „найповнішою й найпростішою у своєму розумінні індикаторною оцінкою податкових зобов’язань, покладених на середню канадську родину”.

Як випливає з опублікованих даних, податки, встановлювані федеральними й місцевими властями, є найзначнішою й найбільш швидкозростаючою витратною статтею сімейного бюджету канадців протягом останніх 50 років.

На думку експертів організація Fraser Institute, сумарний річний дохід середньої канадської родини трохи перевищує 74 тис. дол., з яких близько   31 тис. дол., або 41,5%, витрачаються на оплату податкових зобов’язань усіх її членів.

Для порівняння, експерти наводять дані 1961 року, коли дохід середньої канадської родини був лише 5 тис. дол., але податкові зобов’язання всіх членів родини не перевищували 1,7 тис. дол., що становило 33,5% від річних доходів родини. Автори звіту особливо визначають, що середня канадська родина наразі витрачає на оплату своїх податків більше, ніж усі її річні витрати на забезпечення житлом, одягом і харчуванням, які в сумарному вирахуванні не перевищують 33,6%.

Аналіз сукупних статей витрат канадців за останні 50 років дав змогу авторам звіту виступити з твердженням, що за зазначений період розмір податкових зобов’язань усіх членів середньої канадської родини збільшився на 1738%, тоді як витрати на житло піднялися на 1185%, на харчування — на 518%, на одяг — на 500%.

І. Федеральні податки

Основну частину надходжень до бюджету складають надходження з прибуткового податку, причому частка його постійно збільшується, та непрямі податки.

Ставки оподаткування наступнимі:

• якщо дохід до 29590 тис. дол. - 17%;
• якщо дохід від 29590 тис. дол. до 59180 тис. дол. - 26%;
• якщо дохід більше 59180 - 29%.

Значними є й надходження до федерального бюджету від податку на дохід корпорацій, податку на товари та послуги, податку на приріст ринкової вартості активів, податку на доходи фізичних осіб, податку з продажу.

Податок на дохід корпорацій справляється з чистого доходу (прибутку) за пропорційними диференційованими по провінціях ставками в межах від 14% до 17%. При цьому Квебек застосовує трьохступеневу структуру ставок: 3% – на малий бізнес; 5,5% – на підприємства в галузях виробництва, переробки, будівництва, видобутку природних ресурсів; 13% – на доходи інших корпорацій.База даного податку складається з валового доходу фірми з усіх джерел за мінусом витрат, понесених в процесі одержання доходу (заробітна плата; вартість використовуваних у виробництві матеріалів, енергії і т. д.; процентів на позичений капітал; вартість основних фондів за мінусом амортизації). Ставки податку на доходи корпорацій диференційовані в залежності від статусу і категорії платника. Загальна ставка – 28% чистого доходу (прибутку); ставка для виробничих підприємств – 24%; для дрібних корпорацій, які знаходяться у власності канадців, – 12%. Ставки податку залежать від типу підприємства і коливаються в межах від 0,3 до 0,5% вартості капіталу. Великі корпорації сплачують додатковий податок у розмірі 0,175% від вартості капіталу, що складається з простих акцій, запасів, позик, облігацій, векселів, закладних. Цей податок сплачується щомісячно. Канадський уряд використовує режим оподаткування доходу корпорацій як засіб фіскальної політики стимулювання інвестицій, зайнятості, розвитку регіонів за допомогою таких заходів: інвестиційного податкового кредиту; податкового кредиту на витрати науково-дослідного характеру; прискореного списання амортизації; пільг на виснаження надр; податкових пільг для корпорацій, які створюють робочі місця в фармацевтичній, комп’ютерній, телекомунікаційній, аерокосмічній галузях промисловості.

За рівнем оподаткування корпорацій Канада посідає середнє положення серед провідних індустріальних країн Великої сімки.

Так, сумарна федерально-провінційна ставка податку на доходи корпорацій складає в Канаді близько 42%, при 39 – 40% у США, близько 30% у Франції й Великій Британії, понад 50% в Японії, Німеччині та Італії.

Питома вага надходжень від податку на прибуток корпорацій складає приблизно 10% у загальних доходах федерального бюджету і 4% у дохідній частини бюджетів провінцій. Підприємства малого бізнесу оподатковуються за зниженими ставками (до малого бізнесу в Канаді відносять підприємства з чисельністю до 100 чоловік і з доходами до 200 тис. дол. на рік). Причому федеральні ставки єдині для всієї країни, а провінційні – усереднені, оскільки вони можуть відрізнятися в залежності від рішення законодавчих зборів провінцій. Для визначених певних галузей обробної промисловості встановлено податкову пільгу у вигляді зниженої ставки федерального податку: 23% замість 28%.

З 1 липня 1993 року знижено ставку для корпорацій, що створюють робочі місця у фармацевтичній, комп’ютерній, телекомунікаційній і аерокосмічній галузях.

Податок на товари і послуги (GST) – 7%-ий канадський аналог податку на додану вартість, запроваджений у 1991 р. Поширюється на всі товари і послуги, за винятком неоподатковуваних (нульова ставка) та звільнених від податку. До першої групи, що має право на податковий кредит, відносяться основні продукти харчування, ліки та приладдя для хворих, товари на експорт. Звільняються від податку послуги освітнього і медичного характеру, юридичні, страхові та фінансові послуги, рента за житло, продаж товарів second-hand.

У вартості товарів, які купують громадяни, 15% складає податок на товари та послуги, 7% з яких спрямовуються до федерального, а 8% - до провінційного бюджету.

Саме по собі введення цього податку означало істотне поліпшення податкової системи Канади, однак воно призвело й до додаткових складностей. Справа в тому, що цей податок стягується одночасно з провінційними податками з роздрібних продажів. Два податки існують у сфері роздрібної торгівлі паралельно, приносячи масу незручностей продавцям, змушеним калькулювати два податки з різними базами й пристосовувати до них систему бухгалтерського обліку. З іншого боку, це є стимулом до уніфікації системи провінційних податків і її гармонізації з федеральним податком.

При покупці тих товарів і послуг, на які податок GST установлений, його платять усі без винятку споживачі. Однак, якщо Ви прибули у Канаду на строк до трьох місяців і після візиту в цю країну повертаєтеся на постійне місце проживання, то за певних умов є можливість отримати назад кошти, витрачені на сплату податку на товари і послуги. Це робиться відповідно до програми повернення податків (Tax Refund Program).

Податок на приріст ринкової вартості активівДо числа прямих податків, що сплачуються як особистий прибутковий чи корпораційний, відноситься податок на приріст капітальних активів (capital gains tax), який має велике значення в системі прибуткового податку з населенням. Цим податком оподатковується дохід, отриманий від різних операцій з майном – продажу або обміну земельних ділянок, будівель, цінних паперів та інше. Крім того, після скасування у 1972 р. федерального податку на спадщину і дарування, податок на приріст капітальних активів сплачується при переході майна від одного власника до іншого. До оподатковуваного доходу включається три чверті суми, що становить різницю між ринковою ціною і ціною придбання. Якщо раніше тільки половина цього доходу підпадала під оподатковування, причому реальна ставка сукупного федерально-провінційного податку дорівнювала 26%, то в даний час оподатковувана частка розширилася до 75%, а реальна ставка податку на приріст ринкової вартості зросла до 30%. Податок на доходи фізичних осіб поступає в провінційні бюджети, але справляється на базі однойменного федерального податку у вигляді певного відсотка від нього – в межах від 62% (Ньюфаундленд) до 43% (Північно-Західні території) – в залежності від рівня економічного розвитку певних регіонів. За спільною базою оподаткування податок на індивідуальний дохід має комбінований федерально-провінційний характер. Зокрема, провінція Квебек має схожий з федеральним податок даного виду, але він справляється за окремою п’ятиступеневою прогресивною шкалою оподаткування. 

Федеральний податок на доходи фізичних осіб передбачає оподаткування доходу платника як сукупності всіх його матеріальних вигод, джерелом яких є трудова й підприємницька діяльність, власність на майно та інші надходження в грошовій та натуральній формі (у т. ч. пенсії, соціальні допомоги, доходи з капіталу, доходи від фермерства і риболовства та ін).

За рівнем оподаткування фізичних осіб Канада посідає серед країн групи Великої сімки одне з перших місць.Питома вага цього податку в бюджеті країни становить 38%, тоді як, наприклад, у Швейцарії – від 10% і до 53% – у Італії. Для порівняння, у 28-ми найрозвиненіших країнах світу середня ставка становить 36,25%. 

При цьому ставки прибуткового податку з фізичних осіб у провінціях неоднакові, зокрема, Ньюфаундленд знижує ставку для компаній, що створюють більше 10-ти робітників-місць з повною зайнятістю й інвестиціями не менш 500 тис. дол.

Податкові ставки на доходи фізичних осіб відіграють фіскальну функцію. Справедливість в оподаткуванні тут оцінюється зовсім не за тим, хто скільки сплачує податків. Державу цікавить більше те, скільки коштів залишається у платника після їхньої сплати. Основним показником, який впливає на встановлення податкових ставок, є співвідношення доходів між найбагатшими і найбіднішими прошарками суспільства. Такий підхід є не лише виправданим з позиції соціальної справедливості. Він є непоганим стимулом для ефективного функціонування економіки. Вилучаючи у найбільш забезпечених верств надлишки доходів через прогресивне оподаткування, держава все одно залишає їм достатньо коштів для споживання.

У Канаді громадяни з невисокими зарплатами звільняються від прибуткового податку. Частина ж доходів, яка забирається у багатих, перерозподіляється на користь бідних верств і стимулює загальний попит на товари і послуги.

При цьому у країні не оподатковуються доходи громадян розміром до 10 тис. 382 дол. А ось ті, хто отримав понад 128 тис., зобов’язані сплатити 29% свого заробітку до державної казни.

Індивідуальні доходи громадян, які підлягають оподаткуванню цим податком, обчислюються як різниця між загальним доходом сім’ї і видатками на утримання непрацюючих членів сім’ї, страхові виплати, у тому числі до пенсійного фонду та фонду по безробіттю, на навчання та стажування, оплату консультацій податкового інспектора тощо. У розрахунку на сім’ю податок з індивідуальних доходів складає при доході:

• до 29 тис. 590 дол. — 17%;
• від 29 тис. 590 дол. до 59 тис. 180 дол. — 50 тис. 30 дол. фіксованого податку і 26% від суми доходу, що перевищує 29 тис. 590 дол.;
• понад 59 тис. 180 дол. — 12 тис. 724 дол. фіксованого податку і 29% від суми доходу, що перевищує 59 тис. 180 дол.

Податок з продажу

Податок з продажів має більш зручний механізм збору доходів, чим прибутковий податок.Діючий податок з продажів має дві характерні риси: · поширюється тільки на споживання, звільняючи від податків сам виробничий процес, тим самим не загрожуючи внутрішньому виробництву; · спирається на більш широку базу. До 2000 року федеральний уряд покладався на єдину ставку федерального податку з продажів – 13,5%. Цим податком оподатковувалися виробничі ресурси. Зазначена ставка поширювалася на виробників, її ефективне значення істотно змінювалося, залежачи від системи розподілу. Податок обкладав вітчизняне виробництво більше, ніж імпортні товари приблизно на одну третину. Половина доходів від цього податку цілком йшла від оподатковування споживаних у виробництві ресурсів, збільшуючи вартість інвестицій у середньому на 4%. У відкритій економіці, яка є характерною для Канади, ці фактори стали основними перешкодами до зростання економічних показників. Зіткнувшись з недоліками федерального податку з продажів, федеральний уряд у 1987 році вирішив основні зусилля направити на реформу місцевого податку з продажів. Цей крок уряду підштовхнув до пропозиції розвивати податок з продажів відповідно до європейської моделі податку на додану вартість. Федеральний податок з продажів є в деякій мірі аналогом європейського податку на додану вартість. Від нього звільнено продукти харчування, дитячий одяг, ліки, книги, паливо, послуги в галузі медицини та освіти. Продажі в процесі виробництва обкладаються федеральним податком зазвичай за ставкою 12% – 13,5%. Більш високі ставки встановлюються на предмети розкоші, автомобілі, спиртні й тютюнові вироби. Знижені ставки застосовуються для будівельних матеріалів, послуг зв’язку. Інші послуги федеральним податком не обкладаються. Податок вносить фірма-виробник, він включається в ціну товару.

За винятком провінції Альберта й двох територій, усі провінції стягують й місцеві податки з продажів.З 1 вересня 1996 р. у регіонах Канади діють наступні ставки податків з роздрібних продажів: Ньюфаундленд - 12%; Нова Шотландія – 11%; О. Принца Едуарда – 10%; Нью-Брансвік – 11%; Квебек - 6,5% (у Квебеку стягується об’єднаний податок: провінційний і федеральний); Онтаріо – 8% (для алкогольних напоїв, які продаються у спеціалізованих магазинах, ставка збільшена до 12%); Манітоба – 7%; Саскачеван – 9%; Британська Колумбія – 7%. АкцизиАкцизи мають форму податків з одиниці продукції або її вартості. Основні підакцизні товари: тютюнові вироби; годинники та коштовності; вино; авіаперевезення; бензин та інші нафтопродукти. Наприклад, акциз на вино вище 7% міцності – 0,4472 дол. на 1 л; на сигари й коштовності – 40% вартості; на сірники, ігри та іграшки, авіаперевезення – 10% вартості цих товарів і послуг. У Канаді 53% від роздрібної ціни палива разом з акцизом становить податок на пальне. Цей податок передбачає стягнення 8,5 центи за 1 літр бензину, 4 центи — за 1 літр дизельного пального та 9,5 центи — за 1 літр авіаційного бензину. У залежності від темпів інфляції вказані ставки щорічно переглядаються. Акцизне митовідрізняється від акцизів тим, що відносяться тільки до лікеро-горілчаної та тютюнової продукції канадського виробництва і, крім того, сплачується не в момент продажу товару споживачу, а на різних стадіях виробництва (з метою нагляду за виробничим процесом та якістю продукції). Наприклад, акцизне мито на пиво справляється ще на стадії бродіння, за 6 місяців до споживання. Тютюнові вироби поступають у реалізацію тільки після того, як виробник викупить акцизні марки. Цигарки, сигари і тютюн підлягають подвійному оподаткуванню акцизами й акцизним митом. В Канаді установлено на низькоградусне пиво податкову ставку в два рази нижчу, ніж на високоградусне, а на оброблений і необроблений тютюн різниця досягає майже 20 разів.

Під назвою прибуткові податки в канадській податковій системі фігурують й цільові внески на фінансування соціальних програм (пенсійного фонду та фонду зайнятості).

У Канаді існує розподіл фінансової відповідальності між суб’ктами соціального страхування: страхові платежі розподіляються між роботодавцями, працівниками, державою (державним бюджетом) та місцевими органами влади (місцевими бюджетами).

Стосовно окремих видів страхування зберігається участь підприємств і самих працівників. Так, частка відрахувань для роботодавців і працівників на страхування від безробіття у Канаді чітко встановлено – 4,13% та 2,9%.

При відрахуванні коштів до фонду зайнятості роботодавці щомісяця платять 4,06 дол. з кожних 100 дол. фонду заробітної плати. У працівників віднімаються суми з розрахунку 2,90 дол. на кожні 100 дол. заробітку.

Внески в державний пенсійний фонд відраховуються за ставкою     5,6% від суми заробітку (до 2003 року ставку поступово піднято до 9,9%). Від сплати пенсійних внесків звільнено працівників, які отримують менше 3,5 тис. дол. на рік. Разом з тим такі внески не стягуються й з сум, що перевищують певний максимум. У 1997 році він був встановлений на рівні  39 тис. дол. на рік. Не працюючі за наймом (фермери, адвокати, лікарі, письменники, художники і т. п.) вносять 4,4% заробітку, але не більше  11 тис.48 дол. Обов’язкові внески до державного фонду страхування, зайнятості і державного пенсійного фонду відраховуються у формі відрахування з заробітної плати.

ІІ. Провінційні податки

У систему провінційних податків на споживання входять: провінційний податок на доходи корпорацій, податок з роздрібних продаж, а також податки на продукти харчування, спиртні напої, цигарки, тютюн, бензин, дизельне паливо, телефон, готельні послуги, подарунки, рентні платежі та різні реєстраційні і ліцензійні збори. Провінційний податок з продажу (provincial sales tax - скорочено PST) відповідний федеральному GST. Він стягуються за різними ставками у всіх провінціях, крім Альберти. Ставки PST коливаються від 6% в Британській Колумбії до 12% у Ньюфаундленді. Так само як GST, податок з продажу (PST) вказується на товарних чеках окремим рядком і сплачується споживачами товарів і послуг як надбавка до ціни. У якості міри заохочення іноземного туризму влади провінцій Квебек і Манітоба приєдналися до федеральної програми повернення іноземним громадянам сум, сплачених у вигляді податків PST при купівлі товарів і послуг у Канаді. Податок на продукти харчування діє в 7-ми провінціях за ставками від 7% до 12% від роздрібної ціни. Диференційовані по провінціях ставки податків на цигарки, тютюн, бензин і дизельне паливо установлені в центах з одиниці продукції: штук, грамів, літрів. Наприклад, у провінції Онтаріо податок на бензин складає 14,3 цента з літра. Податок на телефон: 6% – 12% від ціни на користування. Податок на готельні послуги: 5% – 12% від вартості послуг. У всіх провінціях запроваджено податки на страхові внески зі страхування життя, а також на випадок хвороби, пожежі, нещасного випадку. Ставки податку: 1% – 4% від страхової суми, платник – страхувальник. У провінціях Альберта і Британська Колумбія програми охорони здоров’я фінансуються за рахунок цільових внесків у фіксованому річному розмірі: для окремої людини – 348 дол.; сім’ї з двох людей – 624 дол.; із трьох і більше – 696 дол. У решті провінцій охорона здоров’я фінансується за рахунок цільових прибуткових податків, ставки залежать від рівня доходу (1% – 2%). У різних провінціях існують численні й різноманітні інші податки: на цінні папери, нерухоме і комунальне майно та ін. Наприклад, у провінції Онтаріо є так званий податок на концентрацію промислових приміщень, що стягується в розмірі 10,75 дол. на квадратний метр промислової площі та місць паркування автотранспорту. Крім, власне, податків, у провінційні бюджети поступають обов’язкові ресурсні платежі: збори, одержані від гірничорудних підприємств, лісорозробок, видобутку нафти і газу; податок на землю та оціночну вартість корисних копалин; орендна плата за землю та за право розробки надр. У провінціях, багатих природними ресурсами (Альберта), доля доходів даної групи досягає 25%. ІІІ. Місцеві податки До місцевих (муніципальних) доходів у Канаді відносяться: податок на майно, податки на підприємства, інші податки і збори. При цьому головною проблемою адміністрування податку на майно є оцінка майна на основі ринкової (реальної, фактичної) вартості. Оскільки остання коливається, то періодична переоцінка здійснюється в більшості провінцій кожні 3 – 5 років, у Квебеку – щорічно. Муніципалітети застосовують різноманітні податки на підприємства, базою яких служать оціночна або орендна вартість підприємства, площа торгових або складських приміщень. Податок на нерухому власність (realestate tax) є найбільшим місцевим податком. Цей податок є основним джерелом бюджетних доходів на рівні провінцій. Він складає понад 50% їхніх доходів. Наприклад, у провінції Онтаріо щорічно стягується близько 15 млрд. дол., з них – майже 9 млрд. дол. сплачуються фізичними особами – власниками житла, а 6 млрд. дол. –організаціями. Він сплачується власниками нерухомості як встановлений конкретним муніципалітетом відсоток від її вартості. Зазвичай при цьому за основу беруть вартість землі, на якій ведеться забудова. Оцінка оподатковуваної власності входить у функцію провінційної влади для формування єдиного підходу в провінції. Ринкова оцінка проводиться громадською організацією-муніципальної корпорацією з оцінки майна (МРАС). Достовірність її висновків перевіряється відділом з розгляду правильності оцінки, який і розглядає відповідні скарги платників податків. При оцінці враховуються три чинники: витрати на створення такої вартості; дохід, який вона реально приносить власнику; урахування ринкової вартості на момент оцінки. Податок з нерухомості стягується зазвичай у розмірі 0,5% – 1,0% від вартості власності. Ставка різко підвищується, якщо нерухомість використовується для певних видів діяльності. Наприклад, податок з перукарні встановлюється в розмірі 30% вартості будівлі, податок з адвокатських контор і лікарських кабінетів – 50%. А якщо будівля використовується для виробництва алкогольної продукції, податок на нерухомість становить 140%. Слід зазначити, що податком обкладаються земля і будівлі, при цьому обладнання податком не обкладається. Порядок обчислення податку на майно передбачає різні відрахування, наприклад, допускається перерахування до 40% належних до сплати сум не до бюджету, а на благодійні цілі. Від даного податку звільнено власність, що належить державі, церкві, школам, благодійним організаціям, але, крім загальних дотацій та субвенцій, муніципалітетам виділяються суми, що дорівнюють тому податку, який вони не сплачують. До інших муніципальних податків і зборів відносяться цільові зборина протипожежний захист, збирання сміття, благоустрій території (освітлення, тротуари і т. д.), збори за користування місцями відпочинкутощо. Даними зборами оподатковується нерухомість (магазини, будинки), оскільки власники одержують вигоди від заходів по благоустрою. Питома вага зборів досягає 15% дохідної частини бюджетів муніципалітетів. Сума збору фіксована або залежить від величини відповідних будівель.

Податкові пільги

Канада відома наданням податкових пільг окремим категоріям платників податків. Так, зокрема, податкові пільги в країні надаються фермерам, рибалкам, лісничим, інвалідам, а також здійснюється державна підтримка благодійництва.

Практично кожна сім’я чи громадянин в Канаді може отримати податковий кредит, який спрямовується на утримання дружини або чоловіка, дітей до 18 років, інвалідів, сплату страхування виробництва, майна, нерухомості, автомобілів, від дорожніх пригод тощо. Ці кошти можуть бути використані на покриття виплат до пенсійного фонду та на медичне страхування, витрат на навчання, на благодійність, на підтримку політичних партій, витрат, пов’язаних з переїздом громадянина на нове місце проживання.

Податковими пільгами стимулюються проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, розвідки корисних копалин, освоєння нових родовищ.

Основні податкові пільги для корпорацій включають:

• інвестиційний податковий кредит;
• прискорені норми амортизації;
• пільгові умови оподатковування вартості активів;
• знижки на виснаження надр і ін.

У свій час збільшення дефіциту федерального бюджету призвело до більш раціонального використання податкових пільг, що, насамперед, виразилося в звуженні сфер їхнього застосування й у зменшенні розмірів. Згодом було скасовано інвестиційний податковий кредит і знижку на коректування товарно-матеріальних запасів.

На сьогодня знижено норми амортизації для пасивної частини основного капіталу в гірничодобувній промисловості для бурового устаткування, робочих частин машин, рекламного устаткування.

У цілому система пільг досить складна.

Зокрема, для стимулювання розвитку сільського господарства й рибальства існують три спеціальні пільги для оподаткування компаній цих галузей.

Ціль однієї з них – залучити дітей фермерів до роботи в сільському господарстві. Так, після смерті батьків ферма, частка в сімейній фермерській чи корпорації сімейного фермерського партнерства, переходить до дітей без необхідності довічної сплати податку на приріст ринкової вартості активів. Його оплата відкладається до того моменту, коли діти будуть володіти якою-небудь іншою власністю, крім даної сімейної.

Інша пільга складається в праві усереднювати дохід за п’ятилітній період з метою захисту фермерів і рибалок від різких коливань доходів, властивих даним галузям.

Третя пільга пов’язана з методом числення доходу для фермерів і рибалок; вона надає можливість фермерам регулювати розподіл доходів по роках, зменшувати-збільшувати суму, що залишилася в їхньому розпорядженні після сплати податку.

Слід зазначити, що з метою зменшення податкового навантаження на  платників податків як юридичних, так і фізичних осіб, у проведенні економічної політики на сьогодні Канада орієнтується на скорочення видаткової частини бюджету.

 Організаційна структура податкової служби Канади (CRA)

Міністерство фінансів Канади розробляє проекти податкових законів і несе відповідальність за здійснення фіскальної політики. Функції адміністрування податків покладено на Агентство доходів Канади (CRA), в основі діяльності якого – принцип обслуговування платників органами податкової служби. 45 тис. співробітників у 43 територіальних підрозділах Агентства доходів Канади контролюють своєчасність і повноту сплати федеральних і провінційних податків по всій країні.

29 квітня 1999 року Парламентом Канади прийнято Закон „Про Агентство митниці та доходів Канади”, відповідно до якого було засновано Канадське Агентство митниці та доходів (на сьогодні – Агентство доходів Канади). Зміна статусу з департаменту на агентство, що відбулася  1 листопада 1999 року, сприяла побудові відомства з сучасною організацією як клієнтської служби, яка дотримується принципу лідерства та інновацій.

12 грудня 2003 року Урядом Канади було оголошено про створення Канадського агентства прикордонних служб (CBSA), відповідального у тому числі й за митні операції Канади. Більш детальну інформацію щодо митниці та Канадського агентства прикордонних служб розміщено на сайті: www.cbsa-asfc.gc.ca.

Два роки потому, 12 грудня 2005 року, в дію вступив Закон, відповідно до якого назва Агентства митниці та доходів Канади змінилась на Агентство доходів Канади (CRA). На сьогодні до компетенції Агентства доходів Канади належить адміністрування податкових програм, а також надання економічних та соціальних пільг. Агентство також займається адмініструванням певних місцевих та територіальних податкових програм. До того ж, Агентство доходів Канади має повноваження вступати в партнерські відносини з провінціями, територіями та іншими урядовими органами з метою адміністрування негармонізованих податків та надання інших послуг за їхнім проханням та на компенсаційній основі.

Агентство доходів Канади стимулює дотримання податкового законодавства Канади та відіграє важливу роль у забезпеченні економічного та соціального благополуччя канадців. На сьогодні Агентство доходів Канади дотримується принципу тісної співпраці з зацікавленими сторонами, забезпечуючи відмінний рівень обслуговування клієнтів та добровільне виконання законодавства.

Уряд врегулював особливості правовідносин для реалізації з 1 жовтня в Україні Конвенцій про спільний транзит і про спрощення формальностей у торгівлі товарами

27 вересня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв низку постанов, які відкривають доступ необмеженому колу українського бізнесу до авторизацій та спрощень, аналогічним тим, які існують у ЄС, врегульовують питання надання митним органам заходів забезпечення сплати митних платежів при ввезенні та/або переміщенні територією України транзитом, а також унормовують окремі положення актів Уряду з Конвенціями про процедуру спільного транзиту і про спрощення формальностей у торгівлі товарами.

• Щодо можливості користуватися авторизаціями та спрощеннями необмеженому колу українського бізнесу

Затверджено форми документів (заяв, авторизацій на застосування спрощень, звітів), врегульовано питання оцінки (повторної оцінки) відповідності підприємства критеріям та/або умовам надання авторизацій, а також моніторингу відповідності підприємства таким критеріям та/або умовам.

Бізнес отримує інструменти для користування перевагами та спрощеннями процедури спільного транзиту, які мають економічні оператори у 35-ти країнах-членах Конвенції. До цього часу доступ до спрощень та авторизацій мало обмежене коло підприємств, зокрема авторизовані економічні оператори.

Митниця зі свого боку отримує аналогічні європейським процедури надання таких авторизацій та спрощень, проведення оцінки відповідності підприємства критеріям та/або умовам надання авторизацій, а також здійснення заходів з моніторингу.

• Щодо надання митним органам забезпечення сплати митних платежів

Визначено перелік окремих товарів, переміщення яких митною територію України у період дії воєнного стану та протягом одного року з дня його припинення здійснюватиметься без надання митним органам забезпечення сплати митних платежів. Формування такого переліку відбувалося з урахуванням необхідності товарів для обороноздатності країни.

Характерним для схваленого переліку є запровадження перехідного періоду з 01 жовтня 2022 року до 01 лютого 2023 року, протягом якого для бізнесу діятиме звичний підхід щодо визначення товарів, які підпадатимуть під забезпечення сплати митних платежів.

Рішення щодо перехідного періоду Уряд прийняв з метою надання можливості суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності адаптуватися у період дії воєнного стану до нових вимог Митного кодексу України, запроваджених Законом України від 15 серпня 2022 року № 2510-IX, в частині необхідності надання забезпечення сплати митних платежів в обов’язковому порядку.

При цьому з 01 жовтня 2022 року втратить чинність постанова Уряду від 21 травня 2012 року № 461 «Про затвердження переліку товарів, ввезення яких на митну територію України та/або переміщення територією України прохідним та внутрішнім транзитом здійснюється за умови обов’язкового надання митним органам забезпечення сплати митних платежів».

• Щодо питань, пов'язаних із застосуванням митних декларацій

Внесено зміни до Положення про митні декларації, затвердженого постановою Уряду від 21 травня 2012 року  № 450, що унормовують правила застосування митних декларацій, які існували до приєднання України до Конвенцій про процедуру спільного транзиту і про спрощення формальностей у торгівлі товарами, з вимогами цих міжнародних договорів.

Відповідно до прийнятих змін:

1. зі сфери регулювання Уряду виключено форми митних декларацій (форма єдиного адміністративного документа буде використовуватись в Україні безпосередньо на підставі Конвенції про спрощення формальностей у торгівлі товарами);
2. приведено у відповідність до чинного законодавства вимоги до оформлення і використання митних декларацій;
3. визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів від 05 серпня 2020 року № 681 «Деякі питання, пов’язані із  застосуванням митних декларацій окремих типів».

Джерело: Мінфін

Як оподатковується заробітна плата, отримана за кордоном?

ФО -  податкові резиденти України, які працюють за кордоном та отримують іноземні доходи (доходи, отримані з джерел за межами України), зобов'язані декларувати отримані ними доходи, подаючи річну  податкову декларацію про майновий стан і доходи   - п. 170.11 ст. 170  ПКУ. Такі доходи оподатковуються   податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18% та військовим збором за ставкою 1,5 %.

Громадяни України, які працюють та отримують  заробітну плату за кордоном, відповідно до законодавства України не зобов’язані сплачувати ЄСВ, але у разі його несплати вони не матимуть страхового стажу для нарахування пенсії у майбутньому. Тому для набуття в Україні страхового стажу, необхідного для призначення пенсії, такі громадяни можуть прийняти рішення про добровільну сплату єдиного внеску. У такому разі сплата ЄСВ буде здійснюватись на підставі укладеного із податковим органом договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування - виключно на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Звертаємо увагу, що відповідно до  п.п. 170.11.2 п. 170.11 ст. 170 ПКУ, у разі, якщо згідно з нормами міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, платник податку може зменшити суму річного податкового зобов'язання на суму податків, сплачених за кордоном, він визначає суму такого зменшення за зазначеними підставами у річній податковій декларації.

Відповідно до п. 13.4 ст. 13 ПКУ суми податків та зборів, сплачені за межами України, зараховуються під час розрахунку податків та зборів в Україні за правилами, встановленими ПКУ.

Для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов'язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, Довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об'єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України - п. 13.5 ст. 13 ПКУ .

У разі відсутності в платника податку підтверджуючих документів щодо суми отриманого ним доходу з іноземних джерел та суми сплаченого ним податку в іноземній юрисдикції, оформлених відповідно до статті 13 ПКУ, такий платник зобов'язаний подати до контролюючого органу за своєю податковою адресою заяву про перенесення строку подання податкової декларації до 31 грудня року, наступного за звітним. У разі неподання в установлений строк податкової декларації платник податків несе відповідальність, встановлену ПКУ та іншими законами.

Довідково: Для уникнення подвійного оподаткування Україною укладено низку угод з іншими країнами. На сьогодні чинні більше ніж 70 двосторонніх міжурядових угод (конвенцій) про уникнення подвійного оподаткування, зокрема з  такими країнами, як Польща, Чехія, Словаччина, Болгарія, Іспанія, Португалія, Швеція, Норвегія, Латвія, Литва, Естонія тощо. Повний перелік відповідних угод розміщено на офіційному веб-сайті ДПС України у розділі «Міжнародне співробітництво» - «Чинні двосторонні міжурядові угоди (конвенції) про уникнення подвійного оподаткування».

Договори передбачають,  зокрема,  що податок з доходів, сплачений за кордоном, зараховується в зменшення податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб в Україні.

Не зараховуються у зменшення суми річного податкового зобов'язання платника податку:

• податки на капітал (приріст капіталу), податки на майно;
• поштові податки;
• податки на реалізацію (продаж);
• інші непрямі податки незалежно від того, чи належать вони до категорії прибуткових податків або вважаються окремими податками згідно із законодавством іноземних держав.

Сума податку з іноземного доходу платника податку - резидента, сплаченого за межами України, не може перевищувати суму податку, розраховану на базі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку відповідно до законодавства України – п.п.170.11.4 п.170.11 ст.170 ПКУ.

Джерело ГУ ДПС у Київській області

Світовий досвід трансфертного ціноутворення. Канада

Юридичні особи одної багатонаціональної групи, які здійснюють господарські операції між собою повинні встановити відповідну ціну цих операцій, з метою визначення відповідної суми прибутку, яка підлягатиме декларуванню. Закони про трансфертне ціноутворення вимагають проводити такі  операції на міжнародній основі.

Принцип витягнутої руки

Для цілей оподаткування принцип «витягнутої руки» означає, що умови встановлені між пов'язаними особами мають бути такими ж, якби ці операції здійснювались з непов'язаними. Застосування принципу «витягнутої руки» зазвичай ґрунтується на порівнянні цін або маржі прибутку, що використовуються або отримані сторонами, які не є "витягнутою рукою", з цінами або розмірами прибутку сторін, які беруть участь у подібних операціях.

Канадські правила трансфертного ціноутворення застосовуються, якщо:

1. задіяно два або більше суб'єктів;
2. принаймні одна з організацій є платником податку для канадських цілей податку на прибуток (суб’єкт може бути нерезидентом, але все ще бути платником податку для канадських цілей податку на прибуток );
3. це транскордонна операція за участю Канади;
4. канадський платник податків і принаймні одна зі сторін, розташована за межами Канади, не ведуть угод на ринкових умовах;
5. залучені сторони укладають угоду або серію угод.

Документація з трансфертного ціноутворення

Суб'єкт господарювання повинен зберігати всі документи, які засвідчують проведення господарських операцій. Відповідно до законодавства Канади, якщо необхідна інформація, для складання документації з трансфертного ціноутворення не зібрана, то платник податків не доклав так званих «розумних зусиль» (Efforts sérieux) для визначення трансфертних цін на міжнародній основі. 

Кінцевим терміном для підготовки або отримання одночасної документації є дата подання податкової декларації з податку на прибуток корпорації, трасту, фізичної особи чи товариства. Документацію необхідно надати до податкового органу Канади протягом трьох місяців після надсилання письмового запиту. Письмові запити необхідно передати вручну або надіслати рекомендованим листом.

Штрафні санкції

Закон про податок на прибуток дозволяє податковому органу Канади коригувати трансфертні ціни або розподіл витрат на канадського платника податків, якщо вони не відповідають принципу витягнутої руки. Якщо платник податків не доклав розумних зусиль для визначення та використання трансфертних цін на міжнародній основі то податковий орган коригує трансферну ціни та нараховує штрафні санкції.  Штраф за трансфертне ціноутворення еквівалентний 10% певних коригувань, зроблених відповідно до Закону. 

З метою зменшення ризику нарахування потенційних відсотків і штрафів платник податків в документації детально описувати, як дотримується принципу «витягнутої руки».

Ось форми, необхідні для виконання податкових зобов’язань:

Звітність 

Платник податків має заповнювати наступні звіти:

• T1134 «Відомості про контрольовану та неконтрольовану іноземну філію» для кожної іноземної філії (нерезидентської корпорації або трасту) платника податків або товариства, яке є контрольованою чи неконтрольованою іноземною філією;
• Форму T1134 необхідно подати протягом 15 місяців після закінчення податкового або фінансового року. 
• Форма T106 «Інформаційна декларація про операції на загальних умовах з нерезидентами» — це річна інформаційна декларація, у якій особа (корпорація, траст або фізична особа) або партнерство повідомляє про діяльність, яку вона здійснювала з нерезидентами, з якими вона мала відносини, що не витягнутої руки.

Закон про податок на прибуток встановлює порядок щодо звітності по країнах. Звітування по країнах – це модель, яка використовується багатонаціональними групами підприємств для звітування інформації щороку для кожної податкової юрисдикції, де вони ведуть бізнес. Багатонаціональні групи підприємств, які досягли консолідованого доходу групи понад 750 мільйонів євро за попередній фінансовий рік, повинні подати звіт за країною протягом 12 місяців після останнього дня фінансового року, на який подається звіт.

Несвоєчасне подання або неподання декларації, надання неправдивих заяв або пропуск інформації в декларації може призвести до накладення штрафних санкцій.

Період перевірки

Загалом податкові органи Канади можу переглядати податкові декларації фізичних осіб, трастів і контрольованих Канадою приватних корпорацій протягом трьох років після дати початкового повідомлення про оцінку. Для всіх інших платників податків період повторної оцінки становить чотири роки з дати первинного повідомлення про оцінку. За певних обставин цей період подовжується на три роки, зокрема, коли операція здійснюється між канадським платником податків і нерезидентом, з яким останній не має між собою ділових відносин.

Хоча це трирічне продовження застосовувалося до багатьох операцій за участю іноземних філій, воно не застосовувалося у всіх відповідних обставинах. Для податкових років платника податку, які починаються після 26 лютого 2018 року, період переоцінки продовжується на три роки щодо доходу, отриманого від іноземної філії платника податку. 

Методи трансфертного ціноутворення

Методи трансфетрного ціноутворення поділяються на дві групи:

• традиційні методи на основі транзакцій:

1. метод порівнянної неконтрольованої ціни (PCML);
2. метод ціни перепродажу;
3. метод «витрати плюс».

• методи транзакційного прибутку:

1. метод розподілу прибутку;
2. метод транзакційної чистої маржі (TNMM).

Закон прямо не передбачає ні ієрархії методів трансфертного ціноутворення, ні зобов’язання використовувати конкретні методи для дотримання принципу «витягнутої руки». Однак у міністерстві фінансів Канади вважають, що існує природна ієрархія методів. Деякі методи дають більш надійні результати, ніж інші, залежно від ступеня порівнянності між контрольованими та неконтрольованими операціями.

Слід зазначити, що до податкових угод Канади податкові органи пропонують послугу під назвою «допомога компетентних органів». Він призначений для вирішення ситуацій, коли платники податків повинні сплатити додатковий податок у результаті коригування, зробленого перевіркою через невідповідність положенням застосовної податкової угоди, включаючи ситуації подвійного оподаткування.

Мінекономіки не очікує підвищення цін на пальне

Мінекономіки не очікує найближчим часом підвищення цін на пальне після того, як парламент частково повернув акциз. Про це в ефірі загальнонаціонального телемарафону “Єдині новини” розповів Перший заступник Міністра економіки України Денис Кудін.

«На нашу думку, час для часткового повернення акцизів обрано вдало. Оскільки на українському паливному ринку позначилася тенденція до зниження ціни. Відповідно, ми розраховуємо, що паливні мережі зможуть включити податок до існуючої ціни без її збільшення. Збільшення цін на нафтопродукти в найближчий перспективі ми не очікуємо», - заявив Деніс Кудін.

За його словами, розмір акцизу складає 3,5-4 грн за літр. Але саме на таку ціну зараз мають впасти ціни пальне в Україні. Зниження вартості палива – це загальносвітова тенденція, яка пов’язана з подешевшанням нафти.

«Ціна на нафту на світових ринках пішла вниз. Три місяці назад вона сягала 120 доларів за барель, а зараз - на рівні 88 доларів за барель. Це дуже значне зниження. Світова економіка отримала велику інфляцію здебільшого за рахунок зростання цін на енергоносії. Уряди провідних країн світу зацікавилися цим питанням і почали шукати шляхи, яким чином ціну знизити. В ринковій економіці є тільки один шлях для цього – це збільшити об'єм пропозиції. Відповідно на тлі заяв Саудівської Аравії про збільшення видобутку, світові ціни пішли вниз. Цей фактор і дає нам можливість отримати потенційне зниження собівартості виробництва пального. Є ще один фактор - це національна валюта, яка після оновлення фіксованого курсу на початку літа, залишається на нинішньому рівні. При збереженні фіксованого курсу ми не очікуємо цінових коливань», - зазначив Перший заступник Міністра економіки.

Також Денис Кудін підкреслив, що дефіциту пального найближчим часом на роздрібному ринку не очікується.

«Ринок наразі повністю забезпечений пальним. Ми спостерігаємо навіть профіцит нафтопродуктів – оператори зуміли накопичити резерви і запаси, яких не вистачало в період дефіциту. Сьогодні відбулась повна диверсифікація поставок, і Україна – це перша країна в Європі, яка повністю відмовилась від російських нафтопродуктів», - підсумував Денис Кудін.

Верховний Суд опублікував огляд актуальної судової практики КАС ВС за серпень 2022 року

В огляді вміщено низку важливих правових позицій КАС ВС, сформульованих під час розгляду адміністративних справ, зокрема, висновки об’єднаної палати КАС ВС щодо розподілу судових витрат і відшкодування судового збору для суб’єктів владних повноважень.

У справах щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів наведено висновки, зокрема, про:

• підстави для донарахування податку на прибуток іноземних юридичних осіб;
• вчинення дій із поновлення реєстрації платника податку на додану вартість та відновлення показників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість;
• підстави для незастосування сертифікатів EUR.1 з метою надання товарам преференційного режиму.

У справах щодо захисту соціальних прав звернено увагу, зокрема, на:

• безспірний порядок стягнення простроченої заборгованості зі сплати страхових внесків на випадок безробіття на підставі рішення територіального органу Державної служби зайнятості;
• порядок підтвердження трудового стажу померлого годувальника за відсутності документів про наявний стаж його роботи;
• право військовослужбовця, звільненого в запас у зв’язку із закінченням строку дії контракту, на грошову компенсацію за належне йому для отримання жиле приміщення.

У справах щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян містяться правові позиції колегій суддів, зокрема, стосовно:

• підстав виключення відомостей про фізичну особу з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків;
• порядку встановлення вимог під час публічних закупівель до обґрунтування аномально низької ціни;
• правових наслідків невідповідності учасника торгів кваліфікаційним критеріям, установленим ст. 16 Закону України «Про публічні закупівлі».

Предметом розгляду КАС ВС були також інші питання застосування законодавчих норм, у тому числі процесуального характеру, щодо надсилання судом процесуальних документів до Електронного кабінету користувача, преклюзії повторного позову й наслідків звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом.

З оглядом можна ознайомитись тут.

Основні правила заповнення та контролю повноти подання Звіту про контрольовані операції

Відповідно до вимог ст. 39 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) платники податків, які у 2021 році здійснювали контрольовані операції (далі – КО), мають подати до ДПС Звіт про контрольовані операції (далі – Звіт).

Звіт подається до 1 жовтня 2022 року, тож останній день подання за 2021 звітний рік – 30.09.2022.

Звіт подається разом з Повідомленням про участь у міжнародній групі компаній (далі – Повідомлення).

Форму та порядок складання Звіту затверджено наказом Мінфіну від 18.01.2016 № 8 «Про затвердження форми та Порядку складання Звіту про контрольовані операції».

Звіт подається до ДПС засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

Звіт складається із заголовної, основної частин, додатка (ів) та інформації до додатка (ів), які є невід’ємною частиною Звіту.

У заголовній частині Звіту зазначаються основні реквізити платника податків, який подає Звіт, а в основній частині наводяться загальні відомості про операції з нерезидентами – сторонами КО.

При цьому кількість додатків до Звіту має відповідати кількості контрагентів, що зазначені в основній частині Звіту. Суми КО в розрізі конкретних контрагентів також повинні співпадати.

Інформація до додатка про пов’язаність осіб заповнюється у випадку наявності КО з пов’язаними особами, у тому числі через компанії, визначені підпунктом 39.2.1.5 Кодексу.

Відповідно до вимог пункту 39.4 статті 39 Кодексу Звіт та Повідомлення є формами звітності для податкового контролю за трансфертним ціноутворенням.

Відповідальність платників податків за неподання (несвоєчасне подання) Звіту, Повідомлення, невключення до наданого Звіту усіх КО або надання недостовірної інформації в Повідомленні передбачена статтею 120 Кодексу.

Так, за неподання Звіту та Повідомлення передбачено (пункт 120.3 статті 120 Кодексу) штраф у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, що становить для звітного 2021 року 681 000 грн (300 х 2 270 грн).

За несвоєчасне подання Звіту та Повідомлення (пункт 120.6 статті 120 Кодексу) передбачено штраф – 1 розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожен прострочений день (але не більше 300 прожиткових мінімумів).

Однак, військовий стан у країні вніс свої корективи. Так, нормами Кодексу (пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідних положень» Кодексу) визначено, що у випадку неможливості виконання платниками податків обов’язків щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, платники подають відповідну заяву разом з підтверджуючими документами відповідно до вимог наказу Міністерства фінансів України від 29.07.2022 № 225 «Про затвердження Порядку підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов’язків, визначених підпунктом 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України та перелік документів на підтвердження»1 (далі – Порядок № 225), який набув чинності 06.09.2022.

Наразі платники податків мають право подати таку заяву з відповідними документами не пізніше 30 вересня 2022 року, які на дату набрання чинності Порядком № 225 мають можливість подати до контролюючого органу заяву та документи (копії документів), інформацію про відсутність можливості виконання податкових обов’язків.

Для платників податків, які не подали Звіти або які перевіряють вже подані Звіти, радимо переглянути презентаційні матеріали щодо алгоритму заповнення Звіту.

У разі самостійно виявлених помилок у вже поданому Звіті, зокрема, поданні інформації не у повному обсязі, наявності помилок або недоліків, такий платник податків має право подати Звіт з позначкою «звітний новий» до граничного строку його подання, тобто до 30.09.2022. Новий Звіт подається за такий самий звітний період та повинен містити повну інформацію про КО, як передбачено при складанні основного Звіту (з урахуванням виправлених помилок).

При цьому контролюючий орган при здійсненні моніторингу та організації контрольно-перевірочних заходів бере до уваги Звіт з позначкою «звітний новий» і штрафні санкції за самостійно виявлені та виправлені платниками податків порушення у даному випадку не застосовуються.

Джерело ГУ ДПС у Одеській області

Податкова система Франції

Історія державної податкової системи Франції бере свій початок з 1314 року, від часу проведення станових зборів аристократів (Генеральні штати). Саме тут вперше декларується правило (закон) запровадження податків за законом, а не за рішенням короля. Це стало нормою справляння податків і мало величезний плив на наступний розвиток податкової системи країни.          

1648–1652 рр. – буремні роки громадської війни (в історію ця війна ввійшла під назвою Фронда), котра була спричинена обтяжливим податком на будинки. Це в свою чергу викликало незадоволення всіх верств населення.

Але особливо важким етапом для Франції виявилась відкупна система податків, що передбачала на договірній основі передачу справляння податків приватним особам, які в свою чергу вносили передоплату за обумовлену суму доходу до  державної скарбниці в обмін на право навпрямки збирати платежі з платників податків. Ця система і стала найбільшою помилкою в історії адміністрування податків Франції, а відкупники, які виступали посередниками між державою і платниками, і дії яких не були на той час законодавчо регламентовані, стали найбільшими казнокрадами та корупціонерами. За оцінками сучасників, у XVIII ст. до державної скарбниці надходила лише половина (!) фактично зібраних податків, решту прибирали до своїх рук відкупники. Вони викликали сильну ненависть. Під час Великої французької революції всіх відкупників було страчено, а відкупну систему скасовано.

У 1674 році у Франції відбулося запровадження монополії на тютюн.

Перші кроки щодо вдосконалення ефективності справляння податків у напрямі турботи про малозахищені верстви населення були зроблені у 1710 році. Спроба запровадити «королівську десятину» скінчилась провалом. А у 1775 році було скасовано солідарну відповідальність (кругову поруку) при справлянні податків. Потім у 1776 році була нереалізована фіскально-політична реформа за проектом А. Тюрго, що передбачала громадянські права лише для власників-платників податків.

У кінці ХVІІІ ст. побачила світ робота Жака Неккера “Про управління державними доходами Французького королівства” (1784 р.).

Податок на спадщину та дарування був запроваджений  1798 р., з часом даний вид податку був запозичений Великобританією.

Наступним помітним кроком в історії податків Франції став Податковий кадастр земель, розпочатий у 1807 р. та закінчений у  1850 р.

Цікаво, що перший в Європі акциз (акциз на буряковий цукор) з’явився у Франції у 1837 році. У 1872 року з’являється податок на цінні папери, а через 21 рік відбулося становлення акцизу на автомобілі.  

У сучасному світі Франція є однією з провідних країн та входить  до клубу “Великої вісімки”. При цьому її податкова система відрізняється деякими помітними особливостями від інших податкових систем світу. По-перше, для Франції властиві високі соціальні податки – платежі та внески до фондів соціального призначення (більше 40% загальної суми обов’язкових платежів і податків у співставленні з близько 30% у середньому по країнах Європейського Союзу). По-друге, структура французької податкової системи історично склалася таким чином, що фіскальне значення непрямого оподаткування у загальній сумі державних доходів перевищують долю прямого. Тому й не дивно, що саме Франція – батьківщина податку на додану вартість. По-третє, в основі бюджетного процесу знаходиться принцип пріоритету ресурсів. На відміну від багатьох інших країн, це означає затвердження парламентом спочатку доходної частини бюджету, а потім видаткової. По-четверте, всупереч давній традиції централізованого управління з початку 80-х років ХХ ст. уряд проводить політику децентралізації, що полягає у розширенні прав місцевих органів самоврядування і супроводжується відповідним перерозподілом податкових надходжень. По-п’яте, відповідно до вимог уніфікації податкових систем у рамках Європейського Союзу протягом останнього десятиліття спостерігається зниження ставок оподаткування з одночасним розширенням податкової бази за рахунок скасування пільг.

Податкова служба Франції знаходиться в складі Міністерства економіки, фінансів і бюджету. Адмініструванням податків займається Головне податкове управління та Головне управління мита та інших надходжень.

Головне податкове управління складається з п’яти відділів:

1. відділ підготовки законодавства у сфері оподаткування;
2. відділ загального управління податками, який займається забезпеченням акумуляції податкових надходжень у державному бюджеті;
3. відділ розгляду спорів у функціях якого розгляд скарг і підготовка матеріалів юридичного характеру займається;
4. функція кадастрової оцінки та земель, управління рухомим і нерухомим державним майном покладені на відділ у справах земель і державного майна;
5. відділ по роботі з персоналом.

Головне управління обліку визначає обсяг державних доходів на основі даних про податкові надходження, що надходять від управлінь податків і мита, інших державних відомств. Чисельність податкової служби складає близько 80 тис. працівників, зайнятих у 830 податкових і 16 інформаційних центрах. Справляння податків регламентується Податковим кодексом. При необхідності до податкового кодексу вносяться доповнення та зміни, що можуть бути спричинені економічним станом країни або змінами в законодавстві.

Французька податкова система відома своїм податковим контролем. Зокрема за несвоєчасне подання декларації податок стягується в повній сумі з одночасним накладанням штрафу в розмірі 0,75% на місяць (9% на рік), а якщо дохід прихований навмисне з метою ухилення, то штраф складає від 40 до 80% від суми нарахованого податку. У разі регулярного применшення доходів податки стягують у безспірному порядку з рахунків платника, при серйозних порушеннях податкового законодавства (фальсифікація документів тощо) передбачається кримінальна відповідальність аж до тюремного ув’язнення. При цьому у Франції на відміну від України звинувачення в ухиленні від сплати податків юридичної особи пред’являють лише керівникові підприємства, а у разі переплати податків відповідна різниця повертається негайно з відсотками. Списання боргів або податкова амністія проводиться під час президентських виборів, один раз у п’ять років.

Для Франції властиві загальноприйняті у світовій фіскальній практиці санкції кримінального й адміністративного характеру за податкові правопорушення.

Слід відмітити, що у процесі збору й обробки податкової інформації широко застосовуються комп’ютеризовані технології. Так, податкова служба має спеціальний підрозділ, який займається питаннями спрощення документообігу та автоматизації розрахунків. Декларації обробляються у спеціальних обчислювальних центрах, кожний з яких обслуговує кілька десятків податкових центрів, а також забезпечує обмін податковою інформацією та послугами. Наприклад, у разі потреби певний обчислювальний центр може взяти на себе обробку декларацій іншого центру, перевантаженого роботою на даний час.

Податковий процес здійснюється за єдиною державною системою бухгалтерського обліку, обов’язковою для всіх категорій платників податків. При цьому допускається спрощений бухгалтерський облік для дрібних фірм. На всіх підприємствах, що знаходяться на території Франції, у тому числі іноземних, незалежно від виду їхньої діяльності (промисловість, будівництво, сільське господарство, торгівля тощо) для обліку витрат на виробництво продукції, виконання робіт і послуг, визначення фінансових результатів використовується єдиний план рахунків. Це забезпечує узагальнення фінансових показників по всій країні, що є важливо для складання прогнозів розвитку економіки, формування проектів державного бюджету, ведення національної статистики; полегшує проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, а також здійснення податкового контролю; вносить впевненість у дії підприємців; створює умови для належної автоматизованої обробки інформації.

Найбільш важлива дохідна стаття державного бюджету Франції – податок на додану вартість (ПДВ), який запроваджений у 1954 р. на операції виробничого та комерційного характеру. 

ПДВ забезпечує 45% всіх податкових надходжень. Він стягується методом часткових платежів. Існує 4 види ставок ПДВ:

• 18,6% - нормальна ставка на всі види товарів і послуг;
• 33,33 - гранична ставка на предмети розкоші, машини, алкоголь, тютюн;
• 7% - скорочена ставка на товари культурного побуту (книги і т.п.);
• 5,5% - на товари й послуги першої необхідності (харчування, за винятком алкоголю й шоколаду; медикаменти, житло, транспорт).

В останні роки спостерігається тенденція до зниження ставок і переходу до двох ставок - 18,6% і 5,5%.

При цьому установлено п’ять видів пільг, за якими звільняють від сплати ПДВ:

• малі підприємства – у тих випадках, якщо їх оборот за фінансовий рік не перевищує 70 тис. франків (тепер установлена еквівалентна сума в євро);
• всі операції, пов’язані з експортом. Суб’єкти підприємництва, які здійснюють експортні угоди, користуються правом на відшкодування сплаченого ними ПДВ за цінності, куплені у постачальників та використані при виробництві експортної продукції або робіт і послуг;
• банківська і фінансова діяльність;
• послуги приватних лікарів і викладачів;
• сільське господарство і рибальство;
• державні установи, що здійснюють адміністративні, соціальні, культурні і спортивні функції.

ПДВ сплачується один раз у місяць згідно з поданою декларацією.

Серед прямих податків у французькій податковій системі домінує податок на прибуток фізичних і юридичних осіб (корпорацій).

Прибутковий податок з фізичних осіб забезпечує близько 1/5 доходів державного бюджету. Податок поширюється на сукупність доходів, одержаних фізичною особою протягом року з джерел як у самій Франції, так і за кордоном, а саме: заробітну плату, пенсію, ренту, доходи від усіх видів комерційної й некомерційної діяльності, винагороди. Платником даного податку вважають так звану фіскальну одиницю – сім’ю в складі подружжя та осіб, які знаходяться на утриманні. Для самотніх фіскальною одиницею є відповідно сама людина.

Даний податок має і свої особливості. Так, мінімальна ставка становить 10,52%, максимальна – 47%. Цікавим є використання системи   коефіцієнтів. Самотні платники (без дітей) мають коефіцієнт 1, подружжя без дітей – 2, подружжя з однією дитиною – 2,5, з двома дітьми – 3 і т. д. Податок розраховується в такому порядку: загальну суму доходу ділять на відповідний коефіцієнт, вираховують податок за ставкою, передбаченою для даної рубрики доходів, а одержану суму множать на той самий коефіцієнт.

Для Франції властиві особливі правила оподаткування доходів, одержаних від операцій з нерухомістю, цінними паперами та іншим рухомим майном. Так, дохід, одержаний у результаті продажу нерухомого майна, вважається оподатковуваним доходом у рік продажу. При цьому нульова ставка діє по відношенню до продажу будинку або квартири фактичного проживання від першого продажу, а також від продажу нерухомості, що знаходилася у власності не менше 32 років.

Податок на розвиток професійної освіти справляється на базі річного ФОП за ставкою 0,5% і надбавкою 0,1%. Цільовий збір на професійну підготовку в розмірі 1,2% річного ФОП кожного працівника встановлений із метою фінансування професійної (пере)підготовки на всіх приватних підприємствах, на яких кількість працюючих перевищує 10 осіб. При використанні тимчасової робочої сили ставка збільшується до 2% ФОП. Крім того, справляється додатковий збір (0,3% річного ФОП), який призначений для професійної підготовки молоді.

Згадані цільові збори соціального спрямування не можна розцінити інакше як ознаку соціального характеру французької держави.

Податок на спадщину і дарування запроваджений у 1798 р. як частина соціальних буржуазно-демократичних перетворень у часи Великої французької революції. Суб’єкти податку: резиденти (спадкоємці та реципієнти) в усіх випадках переходу права власності, а також нерезиденти при переході права власності на майно, що знаходиться на території Франції. Ставки для майна, що переходить у власність як у порядку спадщини, так і дарування, єдині. Майно оцінюється за ринковою вартістю.

Крім того, з вартості спадщини і дарування підлягають вирахуванню прийняті у Франції так звані довічні сімейні ануїтети за принципом дожиття. Тобто, всю суму виплат одержує той (та) з подружжя, хто переживе другого. Нагадаємо, що ануїтет – різновид довічної державної позики, згідно з умовами якої кредитори держави (в даному випадку сімейна пара) одержують ренту до смерті останнього з них. При цьому виплати одному з подружжя починаються лише після смерті другого і продовжуються до його кончини, іншими словами, – переходять йому (їй) у неоподатковувану спадщину. Відповідним чином переходять у спадщину чоловікові (жінці) або родичу по прямій лінії виплати по страхуванню життя.

Оригінальною рисою оподаткування спадщини у Франції є несподівана для даного виду податку екологічна, природоохоронна спрямованість. Так, на 75% знижується рівень оподаткування, якщо у спадщину переходять ліси, лісопосадки, а також земельна власність, передана у довгострокову оренду.  Податком на прибуток (акціонерних) компаній, що в різних джерелах може також носити назву податку на корпорації або податку на акціонерні товариства, оподатковуються юридичні особи, “діяльність яких приймає форму експлуатації різного роду ресурсів або має характер операцій, пов’язаних із одержанням прибутку ”. Під таке формулювання французького закону підпадають численні господарюючі суб’єкти: не тільки приватні акціонерні компанії та асоціації, але й державні підприємства, установи, комунальні організації, котрі користуються фінансовою незалежністю, виробляють товари або надають послуги на підприємницьких засадах. 

Податок поширюється на прибутки, одержані від діяльності на території Франції як резидентами, так і нерезидентами. База оподаткування – задекларований прибуток за звітний (минулий) рік, дані про який подаються податковому відомству не пізніше 1 квітня поточного року. До моменту остаточного розрахунку платник щоквартально вносить авансові платежі. Базова ставка податку – 33,33% чистого прибутку, для компаній, які реалізують нафту і газ, ставка підвищена до 50%. За зниженою ставкою 20,9% оподатковуються сільськогосподарські ферми, а також прибутки від землекористування та операцій із цінними паперами.

Суму прибутку вираховують як різницю між валовим доходом (виручкою) і затратами, понесеними у зв’язку з одержанням прибутку (заробітна плата, найом і утримання виробничих приміщень, придбання сировини та матеріалів, оплата процентів за кредити та ін.). Цікаво зауважити, що у Франції до затрат, на суму яких скорочуються видатки, не відносяться так звані представницькі видатки, а також штрафи на керівників підприємства. 

Поширені у Франції податки на власність і майно в деяких джерелах фігурують під іншими назвами: податок на доходи від грошових капіталів, податок на приріст капіталу, податок на доходи від нерухомості, податок на спекулятивні надприбутки при будівництві та продажу нерухомості.

Оподаткуванню підлягають: нерухоме майно (будівлі та споруди, обладнання промислових і сільськогосподарських підприємств), рухоме майно (акції та облігації, кошти на поточних рахунках), права власності. Деякі види майна повністю або частково звільнені від податку (майно, використовуване з метою професійної діяльності, предмети старовини та ін.). Згідно з установленим обмеженням, загальна сума податку на власність і податку на прибуток не повинна перевищувати 85% доходу платника.

До податків на власність належать також інші види майнових податків.

Податком на будівлі, що належать іноземним компаніям, за ставкою 3% оподатковується нерухома власність діючих у Франції компаній, але головний офіс яких знаходиться за межами Франції.

Податок на оренду за ставкою 2,5% справляється з орендодавця при здачі в оренду нерухомого майна.

Податок на автотранспортні засоби, що знаходяться у власності юридичних осіб (за винятком автомобілів, які використовуються з виробничими цілями або старші 10 років). Рівень ставок залежить від потужності двигуна.

Реєстраційні податки і гербові збори збирають при оформленні прав власності у момент переходу власності від одної особи до іншої. Податок (збір) справляється при добровільній або судовій продажу, перепродажі, переуступці майна. Ставки диференційовані в залежності від характеру і вартості угоди: при передачі прав власності на майно – від 13,4 до 15,4%; при передачі долі участі – 1–4,8%; при реєстрації створеної компанії – 1%. У деяких випадках реєстраційний податок справляється за фіксованою ставкою в євро. Навіть такі платежі, як реєстраційний податок чи гербовий збір мають не тільки фіскальне значення, але й можуть бути пристосованими для виконання регулюючої соціально-економічної ролі. Так, у Франції явно заохочувальний характер має зменшення ставки реєстраційного збору при продажу житлового будинку за умовою, що він не буде перепроданий протягом трьох місяців. Знижені ставки поширюються також на угоди на купівлю лісових насаджень і власності, призначеної для сільськогосподарського виробництва, на нерухомість, продану суспільним і релігійним організаціям та деякі інші. Повністю звільнені від сплати реєстраційного збору придбання, зроблені центральними і місцевими органами державної влади, науковими установами та освітніми закладами, благодійними організаціями.

У 80-х роках ХХ ст. у Франції була проведена реформа місцевого самоуправління. Законом “Про права і свободи комун, департаментів, регіонів” від 2 березня 1982 р. було врегульовано розмежування повноважень, розподіл фінансових ресурсів між органами державної та місцевої влади, адміністративну організацію регіонів, форми співробітництва між різними територіальними структурами. У результаті деякої децентралізації управління питома вага місцевих бюджетів досягла 60% загального обсягу бюджетних коштів держави. При формуванні місцевих бюджетів відповідні органи влади самостійно визначають ставки податків, на які поширена їхня компетенція, але в межах установленого актом Національних зборів (парламентом Франції) максимального рівня.

На початок XXI ст. склалася система з 16 місцевих податків і зборів, а саме: земельний податок на забудовані ділянки; земельний податок на незабудовані ділянки; податок (збір) на прибирання територій; податок на житло; професійний податок; збір на утримання сільськогосподарської палати; збір на утримання торгово-промислової палати; збір на утримання палати ремесел; місцевий збір на освоєння рудників; збір на установку електроосвітлення; збір за використовуване обладнання; податок на продаж будівель; збір з автотранспортних засобів; податок на перевищення допустимого ліміту щільності забудови; податок на перевищення ліміту зайнятості території; збір на озеленення.

Земельним податком на забудовані ділянки оподатковується 50% кадастрової або орендної вартості нерухомості та земельних ділянок, призначених для промислового і комерційного використання. Звільнені від податку: державна власність; будівлі сільськогосподарського призначення; житлові будинки і квартири, що належать фізичним особам, старшим 75 років, а також особам, які одержують допомоги з соціальних фондів або виплати по інвалідності. Земельний податок на незабудовані ділянки справляється на основі 80% кадастрової або орендної вартості ділянки під забудову, а також полів, лісів і боліт, які знаходяться в приватній власності. Від даного податку повністю звільнені державні землі, тимчасово – площі зі штучними лісонасадженнями (вірогідно до моменту комерційної експлуатації лісу) та деякі інші. Податок на житло сплачують власники і/або орендарі житлових приміщень (будинків і квартир). Малозабезпечені повністю або частково звільняються від даного податку.  Ставки земельного податку і податку на житло визначаються кожним органом місцевого самоуправління зокрема, але не можуть перевищувати більше ніж у 2,5 рази середню ставку попереднього року на регіональному або загальнонаціональному рівні.  Професійний податок (промисловий податок) накладається на осіб, за роботу яких заробітна плата безпосередньо не виплачується. Найбільш численна категорія платників даного податку – так звані особи вільних професій (письменники, журналісти, художники, артисти та ін., крім медичних сестер і доглядальниць, а також власників автомобілів, зайнятих візникуванням). Ставка податку визначається кожною адміністративно-територіальною одиницею окремо в залежності від двох критеріїв: від оціночної вартості приміщення, котре платник використовує для своєї діяльності, та величини доходу платника. Ставка професійного податку не може перевищувати 3,5% суми доданої вартості, створеної платником протягом року.

Податкова система Франції являє собою дуже своєрідну сукупність податків і зборів. Вона формувалася багато століть, відображаючи історичні й культурні особливості країни. Одночасно система має стабільність відносно переліку податків, що стягуються, і зборів, правил їхнього застосування. Ставки ж податків щорічно переглядаються з урахуванням економічної ситуації й напрямку економіко-соціальної політики держави.