Німеччина – батьківщина першої в світі наукової школи управління державними фінансами та фіскального адміністрування - так званої камералістики. Недивно, що саме з Німеччини походить один із сучасних напрямків неолібералізму – фрейбурзька школа ордолібералізму, представники якої поєднують переваги вільного ринкового підприємництва і демократії з необхідністю твердого правопорядку.
Особливості національної податкової системи ФРН
Для ФРН характерна складна багатоступенева система розподілу всієї сукупності податкових надходжень між різними бюджетами, проте ця система забезпечує ефективне вертикальне (між федерацією, землями й общинами) та горизонтальне (між окремими землями, а в межах земель – між общинами) фінансове вирівнювання, метою якого є гармонізація можливостей соціально-економічного розвитку всіх регіонів. Особливо велика роль у такому вирівнюванні належить податку на додану вартість у силу його фіскального значення (близько 30% бюджетних доходів), а також мінливої пропорції відрахувань від податку в залежності від податкового потенціалу земель-донорів і дотаційних земель.
В адміністративно-територіальному відношенні до складу сучасної Федеративної Республіки Німеччини входить 16 федеральних округів і біля 11 тис. общин (органів місцевого самоврядування), що входять до складу округів.
Для ФРН властива множинна податкова система, що налічує близько 40 окремих податків. Податки розділяються на п’ять груп: загальні (надходять у бюджети різних рівнів); федеральні; земельні; общинні (місцеві); релігійні.
Загальні податки: прибутковий; корпоративний; на додану вартість; на доходи від капіталу.
Федеральні: акцизи на нафтопродукти; тютюнові та спиртогорілчані вироби; страховий податок.
Земельні: податок із власників автомобілів; майновий; на спадщину і дарування; акциз на пиво.
До общинних належать промисловий і поземельний податки.
Функціонування податкових органів та організація перевірок
Упродовж віків, починаючи ще від часів камералістів, які в XVI–XVIII ст. виконували функції управителів державними скарбницями та збирачів податків у численних німецьких державах, у Німеччині поступово складалася високопрофесійна податкова служба, традиційно організована на високому рівні та укомплектована кваліфікованим персоналом. У її сучасному стані вона може слугувати взірцем для інших країн. Спеціального податкового відомства в Німеччині не існує. Функції податкової служби виконують федеральні та земельні фінансові відомства, відповідно підпорядковані федеральному та земельному міністерствам фінансів. Досить своєрідна організаційна структура відображає федеративний устрій держави і неабиякий рівень автономності 16-ти федеральних земель. Адмініструванням податку на додану вартість, фіскальними монополіями, митом і фінансовими взаємовідносинами з бюджетом Європейського Союзу відають федеральні фінансові органи, решту податків адмініструють земельні фінансові органи. У кожній федеральній землі, крім того, є так звана Верховна фінансова дирекція (в іншому перекладі: Головне фінансове управління), підпорядкована одночасно і федеральному, і земельному міністерствам фінансів. Верховній фінансовій дирекції безпосередньо підпорядковані податкові інспекції і митні органи. Верховна фінансова дирекція по суті є посередницьким органом.
Головний функціональний і найбільш масовий структурний підрозділ податкової служби ФРН – податкова інспекція. Чисельність персоналу типової інспекції складає від 100 до 300 працівників у розрахунку один співробітник на 600 платників податків (фізичних осіб). Інспекцію очолює начальник, за фахом, зазвичай, юрист. Інспекція складається з відділів за видовими ознаками податків. У великих інспекціях існують відділи оподаткування юридичних осіб, слідчі та розшукові відділи.
Податкова поліція (служба податкових розслідувань) Німеччини, так звана “Штойфа”, була створена в 1922 р. у часи Веймарської республіки, реформована у 1934 році. Сучасну діяльність “Штойфи” регламентує “Закон про загальний порядок оподаткування” та „Закон про контроль і прозорість у підприємницькій діяльності” (1977 р.). Згідно з даним законом до компетенції німецької податкової поліції відносяться кримінальне переслідування та податковий розшук, що реалізуються через функції даної служби:
- розслідування податкових злочинів і порушень порядку нарахування та сплати податків;
- визначення бази оподаткування у випадках податкових злочинів, а також порушень порядку вирахування і сплати податків;
- виявляння невідомих податкових злочинів та обставин, які є основою для виникнення податкового зобов’язання.
При розслідуванні податкових злочинів співробітники податкової поліції мають права та обов’язки, якими наділені працівники кримінальної поліції (право на обшук, виймання документів, арешт майна, затримання та попереднє ув’язнення підозрюваного). Більше того, агенти “Штойфи” наділені правом на перегляд ділових і банківських документів, записників, рахунків майже усіх державних установ (за винятком деяких спецслужб) і приватних організацій, на що представники кримінальної поліції права не мають.
Вартий уваги німецький досвід поєднання в податковому процесі прав і обов’язків громадян. Так, сам факт податкового розслідування завдає шкоди репутації людини. Тому, в разі безпідставного притягнення до розслідування, платнику податків має бути компенсована нанесена шкода. Але разом із тим на платника покладений обов’язок сприяння податковим органам. Він має інформувати податкову службу про всі факти, що мають значення для належного оподаткування.
Органи фінансового розшуку ФРН працюють у тісній взаємодії з кримінальною поліцією і прокуратурою. Вони можуть проводити розслідування як за замовленням останніх, так і з власної ініціативи. Співробітники фінансового розшуку беруть також участь у слідчих заходах по кримінальних справах, якщо вони мають зв'язок з правопорушеннями у сфері оподаткування. За деякими виключеннями “Штойфа” входить до складу земельних міністерств фінансів.
Податковий орган на власний розсуд приймає рішення про призначення перевірок, їх терміни та обсяг. Робота по проведенню контрольних перевірок організовується на основі планів, які затверджуються щорічно і щоквартально керівником податкового органу. Вищі податкові інстанції практично не беруть участі у складанні вказаних планів. Однак їм надано право самостійно проводити перевірки окремих платників податків за своїм вибором.
Передбачено два способи відбору платників податку для проведення документальних перевірок:
- випадковий відбір – передбачає вибір об’єктів для проведення контрольних перевірок на основі використання методів статистичної вибірки;
- спеціальний відбір – забезпечує цілеспрямований вибір платників податків, про яких є інформація відносно високої вірогідності податкових порушень.
При відбиранні підприємств для проведення перевірок першочергова увага надається аналізу наступних факторів:
- наявність великих змін у структурі податкового балансу підприємства порівняно з податковим балансом на момент останньої перевірки;
- сумніви щодо повноти обліку доходів підприємств (при цьому широко використовують співставлення з показниками дохідності інших відповідних підприємств);
- співвідношення вкладень приватних коштів у розвиток підприємства і обсягів вилучення матеріальних і фінансових коштів для особистого користування (переваження вкладів над вилученням протягом тривалого терміну є основою для призначення перевірки);
- інформація про порушення податкового законодавства, що надійшла від інших контролюючих організацій (податкові органи мають право отримувати інформацію про платника податків, яка відноситься до комерційної таємниці, у тому числі про банківські операції, якщо тільки існують суттєві підстави підозрювати, що даним платником податків здійснено податкове правопорушення);
- продаж (придбання) земельних ділянок, зміни в правах користування земельними ділянками у випадку появи в результаті проведення таких операцій значних сум доходів (збитків) підприємств;
- реалізація іншого майна у великих розмірах, коли виникає сумнів щодо повноти відображення одержаних доходів у податковій декларації;
- участь у фінансово-господарській діяльності інших підприємств (наявність фінансових вкладів, цінних паперів);
- придбання, відчуження, реорганізація, припинення діяльності підприємства;
- отримання фінансових дотацій від держави, що викликають необхідність здійснення контролю за дотриманням умов державного субсидіювання;
- інформація про здійснення підприємством значних експортних (імпортних) операцій;
- попередні відрахування сум податку з обороту з точки зору дотримання підприємством умов для здійснення таких відрахувань;
- приріст майна платника податків невідомого походження.
Базою прибуткового податку в ФРН є сукупний дохід фізичної особи. Податок сплачується на основі декларації або стягується безпосередньо з джерела доходу. Так, податок із заробітку найманих працівників утримується роботодавцем. В основу оподатковування покладений принцип рівного податку на рівний дохід незалежно від його джерела. Всі, хто отримує доходи з декількох джерел, подають податкову декларацію.
Правильність суми податку визначається після закінчення відповідного календарного року на основі декларації платника. Декларація перевіряється відповідним фінансовим органом і підтверджується у формі податкового повідомлення, якщо перевіркою порушень не виявлено. Платники, що працюють не за наймом, зобов’язані щоквартально робити авансові відрахування фінансовому відомству на рівні платежів попереднього року.
При визначенні величини оподатковуваного доходу із сукупного доходу вираховуються так звані особливі та непередбачені витрати. До особливих витрат віднесені затрати, що мають характер матеріального забезпечення платника та його сім’ї в майбутньому: страхові внески, цільові внески на житлове будівництво, витрати на професійне навчання та підвищення кваліфікації, аліменти. У групі особливих витрат – також витрати на підтримку благодійних, церковних, наукових установ (загальний обсяг таких пожертвувань не може перевищувати 5–10% загальної суми доходів платника). До непередбачуваних витрат належать вимушені витрати у випадку лікування, інвалідності, догляд за хворими членами сім’ї (в межах установленого рівня).
Крім того, при визначенні оподатковуваного доходу з нього вираховуються скидки за віком (для платників, старших 64 років), неоподатковуваний мінімум, скидки на дітей. Подібні досить щедрі знижки оподатковуваної бази і податкові пільги випливають із характеру німецької держави загального добробуту, по суті є елементами соціальної ринкової економіки.
У Німеччині традиційно існує так звана класова система оподаткування, де в основу класифікації платників на класи покладений їх соціально-громадянський статус:
- неодружені працюючі без дітей;
- неодружені, розлучені, овдовілі;
- одружені, при умові, що в сім’ї працює один із подружжя; а якщо працюють обоє, то один із них може за спільною згодою перейти до V класу;
- працюють обоє з подружжя, але оподатковуються нарізно;
- одружені працюючі, один із них оподатковується за умовами ІІІ класу;
- працюючі, котрі одержують заробітну плату в декількох місцях.
Наявність податкових класів за соціальною ознакою створює додаткові можливості користування пільгами шляхом переходу з класу в клас. Наприклад, працююче подружжя може саме собі створити пільгу таким чином: один із них переходить з третього в п’ятий клас, в такому разі їх сукупний дохід ділиться на дві рівні частини, податок справляється з кожної половини доходу окремо за зниженою в силу прогресивної шкали податковою ставкою, а потім подвоюється. В результаті сума двох податкових зобов’язань, взятих окремо, буде меншим, ніж оподаткування сукупного доходу.
Процедуру справляння прибуткового податку суттєво спрощують так звані податкові таблиці, за допомогою яких за семи видами оподатковуваного доходу визначають суму податку для всіх шести класів платників. Стосовно найбільш численної категорії платників – працюючих за наймом – прибутковий податок стягує роботодавець при кожній виплаті заробітної плати на основі податкової карти, що містить всю необхідну інформацію про платника. Карта, яку заповнюють за місцем проживання, відображає податковий клас, кількість дітей, віросповідання (для нарахування церковного податку), сімейний стан, вік працюючого.
В останнє десятиліття ХХ ст. у Німеччині склалася несприятлива економічна кон’юнктура. В результаті почався відтік капіталу і висококваліфікованих спеціалістів з країни, сповільнилося економічне зростання, зросло безробіття. Для вирішення цих проблем у 2001 році було розпочато податкову реформу. Реформа передбачала поетапну реалізацію заходів, направлених на подолання відставання ФРН у міжнародній податковій конкуренції. Загальний сенс реформи полягає у лібералізації оподаткування.
У 2001-2002 роках відбулося зниження ставки корпораційного податку з 40% до 25% для юридичних осіб та мінімальної ставки з 22,9% до 19,9% для прибуткового податку із фізичних осіб, максимальна ставка була встановлена у межах до 48,5%.
З 01.01.2004 р. прибутковий податок справляється за прогресивною шкалою з мінімальною ставкою – 15%, і максимальною – 42%. Встановлені пільги на дітей, вікові пільги, надзвичайні пільги (хвороба, нещасний випадок). Власники земельних ділянок не сплачують прибутковий податок, якщо вартість ділянки не перевищує встановленого мінімуму.
Своєрідний додаток до прибуткового податку – так званий церковний податок. Він справляється на базі прибуткового податку і знаходиться в законодавчій компетенції земель. Платниками податку є члени релігійних громад двох домінуючих у Німеччині християнських конфесій – католицької та євангелічної (протестантської). Податок має цільовий характер: надходження витрачаються на фінансування діяльності церкви та релігійних організацій. Ставка податку складає в різних землях 8–9 % щомісячного доходу офіційно зареєстрованих членів церкви. Вихід із церкви припиняє зобов’язання по сплаті даного податку, але процедура виходу платна і оформляється через адміністративний суд або відділ запису актів громадянського стану.
Податок на прибуток корпорацій (корпоративний податок) – податок на фактично отриманий прибуток корпорацій (компаній) усіх форм власності. У доходах бюджету питома вага цього податку протягом багатьох років знаходиться на рівні 2 – 6%. Проте він відіграє значну роль у регулюванні виробничо-фінансової діяльності підприємств. Корпоративний податок справляється в комплексі з податком на доходи від капіталу, що стягується з фізичних осіб безпосередньо при виплаті доходів з капіталу: дивідендів і відсотків (процентів). Податок на капітал забезпечує близько 4% загальної суми податкових надходжень. Оподатковуванню підлягає сума дивідендів після сплати корпоративного податку.
На величину оподатковуваного прибутку суттєвий вплив справляють вільні від податку відрахування в численні резервні фонди. Правила запровадження даних фондів досить ліберальні, їх фірми-платники можуть створювати і ліквідовувати на свій розсуд. Так, існують щонайменше п’ять подібних фондів: для компенсації інфляційного зростання цін на сировину, матеріали та енергію; для акумуляції коштів, одержаних у результати змін оціночної вартості майна підприємства; для прибутку, одержаного від реалізації майна; для компенсації непередбачених фінансових зобов’язань і збитків; пенсійний фонд. Вочевидь, що шляхом маніпулювання величиною фондів компанії по суті мають легальну можливість приховування прибутку. Крім того, оподатковуваний прибуток дозволено зменшувати на суму пожертвувань у благодійні, наукові, громадські фонди, а також на певну суму представницьких затрат. Схеми прискореного списання амортизації також фактично скорочують сукупні податкові зобов’язання підприємницького сектора. На користь бізнесу слугує також вилучення з-під оподаткування процентів за кредити.
У ФРН встановлено різні рівні корпоративного податку для нерозподіленого прибутку і прибутку, що розподіляється у вигляді дивідендів. На перший погляд, має місце подвійне оподаткування прибутку: спочатку на рівні фірми, а потім – на рівні акціонерів. З метою усунення подвійного оподаткування в ФРН застосовують систему заліків.
Система заліків діє за досить складною процедурою. До 2004 року сума нерозподіленого прибутку оподатковувалася за ставкою 40%, після розподілу прибутку – 30%. Залишок розподіленого прибутку, тобто дивіденди акціонерів готівкою, повторно обкладаються податком на доходи від капіталу (ставка 25%). Нараховані суми за даними двома актами оподаткування порівнюють із податком, розрахованим за шкалою прибуткового податку. Якщо податок, розрахований за схемою прибуткового податку, перевищує суму податку на розподілений прибуток, то акціонер доплачує відповідну різницю, в противному разі він одержує компенсацію. Для акціонера податок на розподілений у його користь прибуток по формі є авансовим платежем прибуткового податку.
Отже, в економічному плані система корпораційного оподаткування у ФРН до останнього часу діяла таким чином, що не стимулювала капіталізацію прибутку, оскільки податок на дивіденди акціонерів був нижчим від рівня оподаткування тезаврованого (накопиченого) компанією прибутку. З 1 січня 2004 року максимальна ставка корпоративного податку знижена до 28,5%, а оподаткування прибутку, розподіленого в порядку дивідендів, залишається на рівні 30%, що тепер стимулює процеси нагромадження прибутку як капіталу.
Декларацію про прибутки за минулий податковий період (календарний рік) корпорації-платники подають до 31 травня поточного року. Декларація містить дані про: прибуток (збиток); відрахування в резервні фонди; адміністративні затрати, пов’язані зі сплатою податків всередині країни і за рубежем (корпораційного, на дивіденди, на майно та ін.); виплати членам ради директорів; інвестиції в іноземні компанії та деякі інші показники. До податкової декларації додають бухгалтерський баланс, розрахунок прибутків і збитків, акт ревізії, рішення зборів акціонерів. Платежі податку вносять щоквартально до 10 числа в березні, червні, вересні, грудні. На основі декларації підлягаюча сплаті сума податку уточнюється з відповідною доплатою чи поверненням переплати.
Серед податків одним із найбільш фіскально вагомих є податок на додану вартість (ПДВ), який за питомою вагою в дохідній частині бюджету (28%) займає друге місце після прибуткового податку. Нагадаємо, що Німеччина – батьківщина універсального акцизу (податку з обороту). Цей прообраз сучасного податку на додану вартість був введений у 1916 р. Донині у Німеччині ПДВ загальноєвропейського типу, як і колись, називають податком з обороту.
Базова ставка податку на додану вартість становить 15%. Пільгова ставка (7%) поширюється на продукти харчування (крім спиртних напоїв, послуг кафе і ресторанів), суспільний транспорт, засоби інформації (книги, газети, журнали), твори мистецтва.
Об’єктом оподаткування є обороти по постачанню товарів, наданню послуг виробничого і невиробничого характеру за плату (грошову винагороду). Не обкладаються постачання товарів на експорт, для морського флоту і цивільної авіації, кредитні операції та операції з цінними паперами. Суб’єктом оподаткування визначено підприємця, хто постійно і самостійно здійснює виробничу, ремісничу, торгову й іншу діяльність із метою отримання доходів. Тобто, підприємцем може бути як фізична, так і юридична особа.
Податок остаточно визначають на базі угод за календарний рік. Однак платник зобов’язаний не пізніше 10 числа місяця, що слідує за місяцем, у якому минає встановлений для нього термін звітності, подати у фінансове відомство податкову декларацію. Як правило, цей термін складає календарний місяць. Якщо ж у минулому році сплачений податок не перевищив суму в 6000 марок, то платник подає податкову декларацію щоквартально, а при сумі податку не більше 600 марок - звільняється від подачі декларації.
Після закінчення календарного року, але не пізніше 31 травня наступного року, платник надає податкову декларацію за рік. Якщо виявляється різниця між фактично виплаченими і підлягаючими сплаті сумами, то вона відповідно або вноситься в бюджет, або повертається платнику протягом місяця.
Своєрідним супутником податку на додану вартість є податок з обороту імпорту, збір якого здійснюють митні органи за ставками ПДВ: 15 і 7%. Крім фіскальної функції (близько 5% загальної суми податкових надходжень), мета даного податку – поставити в однакові конкурентні умови товари, завезені з третіх країн (не членів Європейського Союзу) і звільнені від ПДВ у країнах-експортерах, та відповідні товари німецького виробництва. База обкладання даним податком – митна вартість імпортованого товару
До податків, у повних сумах закріплених за федеральним бюджетом, належать ряд акцизів.
Об’єкт акцизу на нафтопродукти – кількість реалізованого бензину, дизельного палива, газу. Акциз (з бензину – 1 марка на 1 л) сплачує виробник нафтопродуктів. Даний акциз має суттєве фіскальне значення (близько 9% загальних податкових надходжень).
Акциз на тютюнові вироби (близько 3% від податкових надходжень) справляється за комбінованою ставкою, що враховує як кількість, так і вартість реалізованої продукції. Податок сплачує виробник.
Акциз на алкогольні напої (близько 0,6% від податкових надходжень) має характер фіскальної монополії. Вироблений спирт поступає в розпорядження Федерального монопольного відомства, яке реалізує його фірмам-виробникам горілчаних виробів. Податок сплачує виробник продукції, ставка - 2550 марок на гектолітр (100л).
Промисловий податок має деякі риси архаїчних реальних (матеріально-речових) податків. Реальний характер податку ґрунтується на відшкодуванні збитків, які будь-яка господарська діяльність наносить навколишньому середовищу, а також на використанні платниками комунальної інфраструктури. Даний податок сплачують підприємства, що здійснюють промислову, торгову, постачальну та іншу комерційно-господарську діяльність, крім сільського і лісового господарства, а також фізичні особи вільних професій. У нових землях ФРН (колишня Німецька Демократична Республіка) даний податок не справляється.
Доходи від промислового податку надходять у місцеві бюджети. Даний податок складається з двох частин – податку на дохід і податку на капітал. Базові податкові ставки установлені на двох рівнях: 5% від прибутку (промислового доходу) і 0,2% від вартості основних виробничих фондів (промислового капіталу). Неоподатковуваний мінімум складає 36 тис. марок для податку на дохід і 120 тис. марок для податку на капітал. Фактичні податкові ставки можуть у декілька разів бути вищими від базових, оскільки вони визначаються общинними (муніципальними) органами влади в залежності від місцевих умов. Наприклад, поправочні коефіцієнти до базових ставок складають для Берліна – 410%, Франкфурта на Майні – 470%, Гамбурга – 470%, Мюнхена – 490%, у середньому по країні – 400%. Тобто, реальний рівень оподаткування промисловим податком складає 20 і 0,8% відповідно. Звичайно, можливість змінювати ставки в широкому діапазоні перетворює даний податок в ефективний інструмент регіонально-комунальної політики, що в такій же мірі може шкодити інтересам бізнесу.
Німецькі підприємці відносяться до промислового податку з антипатією, тим більше, що податок такого типу відсутній в інших країнах ЄС. До об’єктів оподаткування податком на нерухомість відносяться земельні ділянки та будівлі на цих ділянках, що належать компаніям і приватним особам. Установлена федеральним законодавством базова ставка податку становить 0,35% ринкової вартості нерухомого майна з правом місцевих органів підвищувати ставку на коефіцієнт у межах від 280 до 600% від ринкової вартості землі. В середньому по країні ставка даного податку складає 1,5%. Від сплати земельного податку звільнені державні установи, церква, установи дошкільного виховання, лікарні, інтернати, а також земельні ділянки, призначені для використання в наукових цілях. У рамках політики стимулювання житлового будівництва протягом перших десяти років побудовані житлові будинки не оподатковуються.
Земельний податок стягується поквартально у формі авансових платежів на рівні надходжень за минулий рік. Оклад податку визначають один раз у три роки, при змінах вартості нерухомого майна здійснюється перерахунок.
Податок на власність (майно) у Німеччині має давні традиції, він був запроваджений ще в 1278 р. Сучасна ставка податку становить 1% від вартості майна фізичних осіб та 0,6% – майна промислових компаній і підприємств. Пільга у вигляді пониженої ставки поширюється на майно в сільському та лісовому господарствах. Не оподатковується майно вартістю до 70 тис. марок. При досягненні власником майна віку 60 років пільга підвищується до 100 тис. марок.
Оподаткуванню податком на майно підлягає: майно підприємств сільського і лісового господарства; нерухоме майно юридичних і фізичних осіб; виробниче майно компаній; окремі види особистого майна. Оподатковується майно за мінусом сум заборгованості, зобов’язань по соціальних платежах тощо.
Одна з проблем майнового оподатковування – оцінка вартості майна в силу працевіддачі та затратності даної операції. Загальнодержавна оцінка майна підприємств ФРН останній раз здійснювалася в 1964 р. В 1974 р. вартість була скоригована за різними коефіцієнтами і визначена як основа для оподаткування майна, а також для прибуткового податку на підприємства сільського і лісового господарства, промислового і земельного податків. В основі оцінки вартості майна лежить сумарна оцінка всіх елементів майна виходячи з його прибутковості. Нерухоме майно фірми включається в сумарний показник за ціною його реалізації на момент оцінки, виходячи із залишкової вартості, а цінних паперів – із курсової вартості. Встановлено мінімальну величину майна компанії, з якого стягується податок на майно.
Останнім часом у ділових і наукових колах ФРН посилюється критика податку на майно. Справа в тім, що, по-перше, нерухоме майно компаній підлягає потрійному оподатковуванню: податком на майно, земельним і промисловим податками. По-друге, на відміну від інших місцевих податків податок на майно не вважається витратами виробництва, на суму яких зменшується оподатковуваний прибуток. По-третє, податок на майно підлягає сплаті навіть у тому випадку, якщо компанія закінчила звітний період зі збитком. Тобто, податок приходиться сплачувати за рахунок позики чи продажу майна.
Оподатковуванню підлягає особисте нерухоме майно, а також цінні папери, банківські рахунки, внески в страхові компанії, предмети мистецтва, коштовності, приватні літаки, яхти й інші предмети розкоші.
Податки на споживання. Відповідно до податкового законодавства ФРН до податків на споживання (акцизів) віднесено оподаткування споживання товарів і послуг. Оподатковування товару здійснюється, як правило, на стадії виробництва чи при ввозі товарів через кордон. Розрізняють чотири основних групи товарів, що підлягають оподаткуванню на підставі споживання:
- товари, податкові надходження від яких надходять у бюджет федерації (податок на нафту і нафтопродукти, цукор, чай, лікеро-горілчані вироби, каву, освітлювальні прилади, сіль і деякі інші); частка таких надходжень у федеральний бюджет дещо перевищує 20% усіх податкових доходів центрального уряду;
- товари, податкові надходження від яких поступають у бюджети земель (серед товарів даної групи найбільше фіскальне значення має податок на пиво, по споживанню якого німці знаходяться на одному з перших місць у світі);
- товари, оподатковувані податком на імпортний оборот, що поширюється на більшість імпортованих виробів; даний податок одночасно є і формою податку з обороту (податку на додану вартість);
- товари, оподатковувані місцевими податками (податок на деякі алкогольні і безалкогольні напої, ліцензії на торгівлю та розлив напоїв в кафе, податок на власників собак).
Податки на споживання – одна з найбільш фіскально ефективних і дешевих у адмініструванні форм оподатковування. Витрати на справляння даної групи податків складають всього 0,7% сумарної величини надходжень від цих податків.
У 1999 р. було запроваджено екологічний податок на бензин та інші нафтопродукти, розрахований на скорочення споживання нафтопродуктів із метою захисту навколишнього середовища від забруднення шкідливими викидами. Завдання даного податку – перенести витрати по ліквідації негативних ефектів із державного бюджету на тих, хто створює ці самі негативні ефекти.
У сільському господарстві ФРН діють такі податкові пільги: спрощене визначення прибутку для дрібних господарств; прискорена амортизація на машини, устаткування, будівлі; інвестиційні пільги; спрощене нарахування податку на додану вартість, справляння ПДВ за зниженою ставкою 7%; звільнення окремих сільськогосподарських кооперативів від корпоративного та промислового податків, а також податку на майно; запровадження на перші 10 років неоподатковуваного мінімуму для прибутку, майна та звільнення від промислового податку кооперативів, що обслуговують фермерів.
З метою заохочення оновлення основного капіталу, спонукання до проведення науково-дослідних і конструкторських робіт для німецьких промислових підприємств установлений метод прискореного списання виробничих фондів шляхом збільшення в перші роки експлуатації амортизації у співставленні зі звичайними нормами.
Схеми прискореної амортизації діють і в аграрному секторі. Так, після придбання устаткування дозволяється в перший рік списати до 50% його вартості, а по машинах з нормативними термінами використання до 10 років у перші 3 роки – до 80% вартості. Нормативний термін служби на селі будинків і споруд - 25 років, норма амортизації – 4% у рік, у перші 3 роки експлуатації можна списати до 30% їхньої вартості. У наступні роки нарахування амортизації для списання на витрати виробництва здійснюється на основі залишкової вартості фондів.
Загалом, попри унікальну множинність і розмаїтість податкової системи, для Німеччини властивий високий ступінь збирання податків. Такий результат обумовлений декількома факторами: дисципліною і відповідальністю платників податків, національною схильністю до установленого порядку; високим рівнем професіоналізму персоналу податкової служби; докладним, якісно розробленим податковим законодавством, яке, зазвичай, виключає суперечливу інтерпретацію окремих положень, а тому зводить до мінімуму конфлікти між платниками і податковими органами з приводу змісту норм закону.
